згасання – в самому факті цього згасання я не сумнівався ніколи. Я казав собі (нездатність застудитися була лише одним із багатьох симптомів): ось так, мало помалу, я і випадаю з людської спільноти; я пильно стежив за всім, що могло б послужити доказом; у першій-ліпшій дрібниці я зазнавав невдачі; не кожне побоювання підтверджувалося, але будь-яка надія обманювала; з ким би і про яку б нісенітницю я не говорив, варто було співрозмовнику лише глянути трішки скрива, і я вже почувався знедоленим і не знав, якими силами мені повернути до себе його обличчя, утримати на собі його погляд. Одного разу мені вдалося навіть Макса, людину, таким настроям начисто чужу, майже зовсім переконати в тому, що справи мої дедалі гірші і що ніхто, хоч як він мене любив, як би близько до мене ні сідав, як би проникливо і підбадьорливо в очі мені ні заглядав і скільки б мене ні обіймав (останнє, щоправда, скоріше від відчаю, ніж від любові), – ніхто не годен мене врятувати. Мене треба покинути на самого себе, воно і мені так краще, і терпляче зносити мою присутність, наскільки це взагалі в людських силах. Ми тоді вдвох з ним вибралися в Добжіховіц, красиве місце неподалік від Праги, де вирішено було і заночувати. З обіду задощило, геть скам’янілий, я лежав на кушетці в кімнаті Макса (ми взяли дві кімнати, бо я маю спати в кімнаті тільки один, Ти, може, вирішиш, що ця примха ще й ознака мужності, але це тільки побоювання, що розшифровується приблизно ось як: коли ти один, з тобою нічого не станеться – точно так само, як не можна, наприклад, лежачи на підлозі, впасти), заснути не міг, а й розплющувати очі теж не хотілося, щоб не заважати Максові, який, сидячи за столом, почав і завершив свою новелу «Чешка» (яку Ти потім, можливо, читала у «Berliner Tageblatt»), так я і лежав із заплющеними очима, сумно слухав дощ, який з особливою ретельністю порощив по дерев’яному даху і дерев’яній терасі, і не міг дочекатися, коли ж Макс нарешті закінчить свою історію (яку, до речі, він писав як божевільний, перо по паперу так і літало), щоб мені встати і злегка потягнутися, – ні з якою іншою, втім, метою, окрім як, прислухавшись до себе, знову відчути бажання плюхнути на ту ж таки канапу і далі тупо на ній вилежуватися. Так я прожив багато років і, якщо обернутися і придивитися пильніше, – нескінченно багато днів. Твою руку, кохана, щоб швидше настала така ж нескінченність прекрасних днів! Твою гарну, добру руку, яку я все ніяк не наважуюсь схопити.
Франц
31.01.1913
Кохана, не побивайся так і не старайся писати мені більше, ніж Тобі без перешкод дозволяє Твій час, я ж хочу бути твоїм добрим духом, а не твоїм мучителем. Рядок привіту і запевнення, що Ти про мене пам’ятаєш, – в такі часи мені цього цілком достатньо. Чи не перевантажують все-таки Тебе на службі – тепер ось поряд з операторкою фактурної машини і панянкою Ґросман ще і третя дівчина захворіла, роботу якої на Тебе звалили? Час уже б і дирекції збагнути, що це занадто.
Наскільки ж мені легше живеться, ніж Тобі, а чи принаймні могло б житися! Ти, коли б у Тебе було стільки вільного часу, як у мене, взялася б вести життя здорове й корисне,
СКАЧАТЬ
