Листи до Феліції (1913). Франц Кафка
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Листи до Феліції (1913) - Франц Кафка страница 14

СКАЧАТЬ мені дедалі симпатичніший. Вчора я і з Бубером переговорив, в особистому спілкуванні він і свіжий, і простий, і значний, і, здається, не має нічого спільного зі своїми млявими писаннями. Нарешті, росіяни вчора ввечері були просто чудові. Цей Ніжинський і ця Кякшт[30] – воістину двоє бездоганних людей, бездоганних в серцевині свого мистецтва, від них, як і від усіх подібних людей, виходить неймовірне самовладання.

      Але як би там не було, із завтрашнього вечора і вже надовго я з дому ні ногою. Хтозна, може, саме ці мої швендяння збентежили спокій моєї коханої. Якраз в той приблизно час, коли Ти писала свій лист, я був у компанії, що зібралася після доповіді навколо Бубера і Айзольт, і, сп’янілий оманливим задоволенням з перебування поза домом, поводився досить перебільшено і зухвало. Хоч би мені знову засісти за свою історію[31]! Тільки б кохана знову заспокоїлася і, зібравшись з духом, знову взяла на себе гніт нещасть, які я їй завдаю і який вона на хвилиночку вирішила опустити на підлогу!

      Франц

      Що сказала мати, передаючи лист? Що пише батько? Коли ви переселяєтеся? Згодом я відповім на Твоє запитання щодо «Споглядання». Я не писав не два дні, а лише один. Один за весь тиждень, та й годі! А Ти досі забороняєш мені сидіти у підвалі!

19.01.1913

      Тепер я, моя бідолашна кохана (якщо мені погано, я кажу «бідолашна кохана», я хотів би кинутись у Тебе з усією бідою, Ти справді бідолашна кохана, Ти), повертаюся додому стомлений, як викручена ганчірка, в голові нічого, окрім цього гудіння сонливості, знову в сусідній кімнаті компанія і замість лежати, вставати в тиші опівночі, їсти, а потім написати щось хороше, вибачливе (чи потрібно за щось перепрошувати, кохана? Я ніколи не знаю і майже завжди в це вірю) геть злагідливе слово, я, бо ж іншого варіанту немає, поєднаю шум із вечерею, а потім хутко ляжу спати, по змозі, ще й десятої вечора не буде.

      Ну ось, я знову знайшов у Тебе рятівний притулок. За стінкою сестра і кузина розмовляють про дітей, мати і Оттла раз у раз їх перебивають, батько, зять і чоловік кузини тнуться в карти, що супроводжується сміхом, взаємними глузами, криками, смачним ляпанням карт по столу, що його часом перериває сюсюкання батька, який таким чином зображує свого онука; над усім цим тріумфально панує щебетання кенара, він ще майже пташеня, взагалі належить Валлі, але поки живе у нас, день і ніч не розрізняючи.

      Неділю я провів кепсько, незадоволений, а шум за стінкою – гідне завершення дня. Ну, а завтра знову контора, де у мене в суботу були, крім звичайних і безперестанних, ще й особливі неприємності, які завтра напевно продовжаться, щойно я туди з’явлюся. А до завтрашнього вечора ще так далеко! Кохана, як би хотів я знати подробиці про Твою роботу. (Чому, до речі, я досі не отримав рекламного проспекту? І який взагалі підсумок їхнього розсилання?) Чого, наприклад, хоче від Тебе майстер, коли тягне Тебе в фабричні цехи? З яких таких справ Тобі телефонує? Про що питають підлеглі? В яких справах і куди Ти ходиш і їздиш? СКАЧАТЬ



<p>30</p>

Лідія Георгіївна Кякшт (1885–1959) – артистка балету, педагог і хореограф, учасниця «Російських сезонів» Дягілєва (1908–1913).

<p>31</p>

Тут, мабуть, мається на увазі «роман», який згадується і в попередніх листах, себто «Америка».