Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сиділа між великим і малим Ринґом. Сума здавалася мені величезною, яку, напевно, жодному жебракові ніколи не давали, тим-то я соромився перед жебрачкою зробити такий собі нечуваний вчинок. Але віддати їй гроші було необхідно, ось чому я розміняв монетку, подав жебрачці один крейцер, обійшов навколо весь комплекс ратуші й аркади на малому Ринґу, з’явився з лівої руки як абсолютно новий благодійник, подав жебрачці ще один крейцер, знову припустив бігом і щасливо виконав це десять раз. (Може, і менше, по- моєму, жебрачка незабаром втратила терпіння і втекла від мене.) Хай там як, під кінець я до того змучився, і морально теж, що відразу пішов додому і плакав доти, поки мати не подарувала мені іншу таку ж саму монетку в шість крейцерів.

      Сама бачиш, мені з жебраками не щастить, але я все-таки заявляю, що готовий виплатити якій-небудь жебрачці біля Опери все моє нинішнє і майбутнє майно найдрібнішими віденськими чеками, за умови, що ти стоятимеш поруч і мені [кілька слів написано нечітко] буде дозволено відчувати твою близькість.

      Франц

(Прага, 19 липня 1920 р.) Понеділок

      Щодо багато чого ти помиляєшся, Мілено.

      По-перше, я зовсім не так серйозно хворий, і варто мені трохи поспати, я почуваюся так добре, як навряд чи коли-небудь відчував себе в Мерані. Адже легеневі хвороби здебільшого найлюб’язніші, надто спекотного літа. Як я впораюся з пізньою осінню – над цим питанням і загадаємося згодом. Нині ж лише деякі дрібниці змушують мене страждати – наприклад, те, що я нічогісінько не можу робити в своєму бюро. Якщо я не пишу до тебе, я лежу у фотелі й виглядаю з вікна. З нього багато чого видно, бо ж будинок на протилежній стороні – одноповерховий. Не хочу сказати, щоб мені від розглядання було вже надто сумно, зовсім ні, тільки ось відірватися не можу.

      По-друге, я зовсім не відчуваю потреби в грошах, у мене їх багато як трави, а деякі надлишки – наприклад, гроші на твою відпустку – мене просто-таки пригнічують, бо й досі лежать у мене.

      По-третє, ти вже зробила – раз і назавжди – вирішальне для мого одужання і до того ж робиш це знову і знову, щомиті – тим, що добра до мене і думаєш про мене.

      По-четверте, все, що ти з легким побоюванням говориш про поїздку до Праги, цілком вірно. «Вірно» – так я написав і в телеграмі, але там це відносилося до розмови з твоїм чоловіком, і вже це було єдино вірне. (І взагалі не турбуйся щодо мене: в останній день я чекатиму так само, як і в перший.)

      Сьогодні вранці, наприклад, я раптом чітко усвідомив, що боюся – з любов’ю, з тремтінням у серці, боюся того, що ти раптово, введена в оману якою-небудь випадковою дрібницею, з’явишся в Празі. Але чи здатна і справді яка-небудь дрібниця вплинути на тебе – на тебе, яка живе воістину повним життям аж до самих його глибин? І навіть віденські наші дні не повинні збивати тебе з плигу. Адже навіть там ми, можливо, багато чого завдячували твоїй несвідомій надії на те, що ввечері ти зможеш знову його побачити? Або ось це ще: з твого останнього листа я дізнався дві новини – про Гайдельберзький план, СКАЧАТЬ