Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ належиш, черпаєш у ньому всю силу життя, ти там королева, а проте – це я знаю точно – маєш можливість (але саме лише тому, що ти все можеш: já se přece nezastavím ani před – ani před – ani před…[64]) не тільки любити мене, а й бути цілком моєю, перебігти своїм власним килимом.

      Але найдивніше не в цьому. Воно в тому, що якби тобі схотілося піти до мене, то, отже, – якщо судити «по-музичному» – якби ти вирішила пожертвувати всім світом, аби зійти до мене, на таке дно, де, якщо дивитися з твоїх висот, не тільки мало що, але взагалі нічого не видно, – то тобі для цього (ось що найдивніше!) довелося б не спуститись, а таким собі надлюдським зусиллям піднестися над собою, вирватися за свою межу – і так високо, що, напевно, неминуче б розірвалася, впала, зникнула (для мене, зрозуміло, теж). І все це задля того, щоб потрапити до мене, в те місце, куди ніщо не вабить, де я сиджу з порожніми руками, без найменшого надбання за душею, байдуже чи то щастя чи нещастя, заслуга чи вина, – просто сиджу там, куди мене посадили. У табелі рангів людських я щось на кшталт дрібного довоєнного бакалійника в твоїх передмістях (навіть не катеринщик, куди там!); і якщо б я навіть відвоював собі це місце в жорстокій боротьбі – але я його не відвоював, – все одно це не було б заслугою.

* * *

      Надзвичайно ясно все те, що ти пишеш про коріння, напевно, так воно і є. Між іншим, головне завдання в Турнау було – спершу знайти і видалити всі бічні корені, а коли залишався тільки головний корінь, робота, вважай, була вже зроблена, рубай тепер заступом цей корінь і тягни все геть. Мені й досі звучить у вухах цей тріск. Узагалі-то смикати там було добре, бо ж це дерево, як усі знали, і на новому місці чудово ростиме, до того ж це було ще не дерево, а деревце.

* * *

      З Ярмілою я взагалі не люблю спілкуватися. Тільки якщо б ти мала певне доручення, на якому тобі, зокрема, залежало, то, звісно, я пішов би не гаючись.

* * *

      Вчора знову говорив з Лореном. Адже ми повністю єдині щодо нього. Дещо говорить на його користь, наприклад, те, що він, кажучи про тебе, намагається себе опанувати, все ж таки осереддя в нього хороше. Що він мені розповів? Ну, я двічі з ним зустрічався, і, по суті, він щоразу з купою дрібних подробиць розповідав одну і ту ж таки історію. Дівчина, наречена іншого, приходить до нього, попри його крайнє невдоволення, сидить у нього годин вісім-десять (одна дівчина у нього на квартирі вранці, інша – вночі в редакції, так він розподіляє освітлення), оголошує, що він неодмінно їй потрібен і що, якщо він уперся, то вона вистрибне з вікна. Лорен справді норовиться, зате відкриває доступ до вікна. У вікно дівчата, щоправда, не вистрибують, але відбувається щось жахливе, одна верещить нелюдським голосом, друга – забув, що з нею сталося. Ну, хто ці дівчата? Одна (у квартирі) – то була Ярміла перед весіллям, інша – у редакції – його законна з четверга дружина (про неї, звичайно, він говорив трохи м’якіше, але не так багато, бо ж говорить він у певному сенсі завжди м’яко). Я, звичайно, не заперечую, що все насправді було так чи ще гірше, я тільки не розумію, чому це так нудно.

      Утім, СКАЧАТЬ