На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Ти куштувала кашу з печі?

      – Ні, – бреше Майка, перш ніж згадує смачнющу жовту Улянину кашу.

      – Зараз спробуєш.

      І раніше в Майчиному житті траплялося, щоби голяка… по кімнаті… Тепле повітря проникає в кожну клітинку, дарує відчуття первісної свободи, ніщо не стримує рухів, а рухатися хочеться – кружляти, кружляти… І раніше траплялося, та тоді… у чужому просторі чужа рука чемно подавала Майці одяг – бітте! А тут… У власній Майчиній хаті хай би хто зважився! Кружляла кімнаткою – гола, гаряча…

      – Не вдягатимуся сьогодні! – Горохові.

      – Та добре… – Поставив горщик із кашею на стіл. – Ти поїж…

      Сиділа на тапчані біля столу русалкою – ніжки під дупою, волосся по плечах. Ковтала кашу, дивувалася: чому Толя не їсть? Притулився до стіни під іконами, дивиться на дівча, ніби віри не йме – ось вона, поруч.

      – Поїж! – йому.

      – Не хочу.

      – Дарма!

      – У тебе дров на добу, – відповідає стримано. – Завтра візьму підводу, привезу.

      Майка насторожується. Майка чує інше: «Уже піду…» Зиркає у вікно: ніч. Ні… Хай не йде!

      – А… Нащо? – шепоче. – Я паркан розібрала. Завтра сарай завалю.

      – То не дрова – мотлох.

      Радість зникає, поступається місцем глухому роздратуванню. Перець діловий! Піч-каша-дрова!

      – Не хочу про дрова!

      – Та добре.

      – Я ж не прошу в тебе допомоги.

      – Та добре, – повторює він. – А шпатель…

      – Що?!

      – Дійсно викинула?

      Майка кидає в горщик алюмінієву ложку, валиться на тапчан, завмирає, щоби не ляпнути щось ганебне й образливе, що воно з легкістю лізе на язик. Тоді він точно піде.

      – Та добре, проїхали. – Толя вкриває Майку ковдрою, дмухає на свічу. – Я знадвору замкну. І вкину ключ тобі у кватирку.

      Майці не вистачає духу відкинути ковдру, крикнути щосили: «Не йди!» У цупкій чорноті силкується роздивитися кульгавого Гороха, та лише чує, як ляскають двері, у замку скрегоче ключ.

      У теплому повітрі прогрітої хати ще пахне запеченою із салом кашею. Дзень – на підвіконня падає ключ. Пізно. Мовчи вже, дівко. Ані слова…