На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – А ви, бабо, звідки про гніздо знаєте? – здивувалася Тома.

      – Їздила підводою за хутір у ліс по дрова. На власні очі бачила.

      Уляна поверталася на хутір – холодно. Зима в серцях. Сільські не винуваті… Звикли по правді. Не ховаються, однаково не вийде. Як Майці пояснити: це ж не місто, дитино, тут не можна поводитися, як у місті! То в глухій столиці твоєї появи чи зникнення ніхто й не помітить: вошкаються мільйони, випадають тисячі щохвилини, а всім байдуже, пнуться-метушаться… То в місті рот на замок і мовчи про свої біди, усміхайся вічним гуінпленом – один посеред мільйона інших скалічених гуінпленів. А тут не так, дитино. Тут людина з’явилася – подія. Обдивляться, розпитають, двері перед носом не зачинять, останнім поділяться, засуджувати не поспішать – усяке в житті трапляється. І тільки як фальш розчують, відсторонену зухвалість, презирство – отут вона й починається, сільська голгофа. Бичуватимуть без жалю, мов сліпі…

      Усміхнулася тоскно: чи їй Майку вчити? Сама Богу молиться, щоби ніхто не дізнався, куди мчить вітром щомісяця…

      – Холодно, – прошепотіла засмучено. Повернула до Майчиної хати. Зо два тижні не була. Аж самій цікаво: як живе бідаха?

      Зайшла на подвір’я – крук чорнющий злетів з огорожі, закружив над обійстям. Уляна примружила очі, намагалася роздивитися посеред голих грушевих гілок крукове гніздо.

      – Нема гнізда ніякого, – роздратувалася, посунула до хати.

      У хаті блимало світло, та Майка не відчиняла. Уляна злякалася. Стукнула кулачком у скло.

      – Майє… – Очима у вікно увіп’ялася. – Дитино… – Та дужче кулачком по склу.

      – Ключ під дверима, – почула за спиною знайомий голос.

      Озирнулася – Горох.

      – А що тут, Толю?! – перелякалася чогось.

      – Хворіє.

      – А ти… – Тільки тепер докумекала: тверезий.

      – «Фармацитрон» приніс, – безбарвно відповів кульгавий. Дістав ключ, по-хазяйськи розчахнув двері. – То ви куди: до хати чи з хати?

      – Зайду… Спитаю: може, щось треба, – зніяковіла Уляна.

      У хаті так весело стало – ряднинки смугасті, піч маками розцвіла, на полиці тарілки руба – Уляна розгубилася. Роззиралася зачудовано: коли це Майка встигла… Здається, тільки вчора на попечені пальці дмухала.

      Пішла до тапчана, на якому тоненькою гілочкою трусилася дівчина: щоки пашать, очі вологі. Приклала долоню до Майчиного лоба: горить!

      – Застудилася? Ну, чого ж мене не гукнула? – засмутилася. – Температуру міряла?

      – Градусника немає, – прошепотіла Майка.

      – То я зараз принесу. І меду. І калини… – Гайда до порога.

      – Не треба.

      Уляна так і заклякла:

      – Чому?

      Майка перевела вологі очі на Тольку Гороха – стояв біля дверей, як швейцар у дорогому готелі.

      – Є в мене ліки… – сказала, СКАЧАТЬ