На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Може, завтра… Чи за тиждень… Раптом народжується квітка… Любов… Тільки тоді…

      – Здуріти! Це теж із маніфесту екопоселенців?

      – Ну, вибач, – Санджив усміхається беззбройно, тягнеться до кота, підхоплює немалу тушку, – більше десяти кілограмів, певно, затягне, – гладить по спині. – Чому ти тут, якщо природа й нормальне життя тобі байдужі?…

      – Тут – нормальне життя?! Ти здурів? Тут – яма!

      Санджив заперечливо хитає головою.

      – Ти усвідомиш істину пізніше. Якщо не втечеш до того.

      – Не втечу… Я сюди від усіх втекла, – спустошено відказує Майка.

      У теплій кімнатці зависає тиша. Санджив дивиться на Майку зосереджено, чудернацький величезний кіт вивільняється із Сандживових обіймів, навертає навколо дівчини кола. Майка простягає до нього руку…

      – Ні! – Санджив підхоплюється, кидається до кота.

      Та тварина спритніша. Вчіпляється в Майчину долоню зубами й кігтями, змикає щелепи. Майка кричить, намагається відірвати кота – марно.

      Санджив хапає кота за шкірку, лупить по спині.

      – Хаусе! Відпусти! Чуєш?! Хаусе – ні! – Відриває кота від скривавленої Майчиної руки.

      …За десять хвилин після термінової обробки рани перекисом водню і йодом із перебинтованою долонею Майка сидить на циновці, із ненавистю дивиться на чудовисько: стоїть собі біля горщика, траву хрумає, ніби геть нічого не сталося.

      – Твою тварюку звати Хаус?

      – Так… Очеретяний дикий кіт. Вибач… Забув попередити: нікому не дозволяє до себе доторкатися.

      – Ти ж його тільки-но тискав.

      – Мені дозволяє. Бо добро пам’ятає. Тільки тому… Дуже розумний.

      – Та невже? Чого ж він не розуміє, що я йому нічого поганого не зробила?! – Майка підводиться з циновки, ноги потерпли. – У мене там грубка, певно, знову згасла…

      – Допомогти?

      – Дай краще щось почитати.

      – Тут жіночих романів немає. Технічна література, поезія, психологія…

      – О, ні! Не треба. – неушкодженою рукою Майка показує Хаусу фак, іде до дверей.

      – Зачекай! Ліхтар візьми. – Санджив суне слідом, усміхається винувато.

      – Нащо?

      – Бо не годиться в Уляни свічі брати. То її хліб. А в мене кілька ліхтарів. На акумуляторах. Підзарядив – знову горить. Бери!

      – Дякую. Тільки не набивайся ти мені більше в помічники! Домовилися?

      – Добре, – погоджується Санджив. – Ти й сама відмінно справляєшся. Троянов сказав: «Не слабодуха». Так двір розчистила… Ми вранці побачили – здивувалися.

      Майка поверталася до сірої хатки, притискала до боку великий ліхтар із металевим гачком, за який його можна підвісити до стелі, одного второпати не могла: хто ж їй двір вичистив, якщо не Санджив? Може, Уляна? Хотіла була зазирнути одразу й спитати, та біль у животі потяг до пігулок.

      – Уляна, а хто ж іще! – вирішила.

      Реп’яхова Тома СКАЧАТЬ