На Зеландію!. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Марко згорав від нетерплячки. – Чого вони так верещали?

      – Від учора зникла вся поліція, – пояснив єгиптянин.

      – Їм що до того?

      – З’явились мародери. За ніч грабіжники розбили й обчистили півсотні квартир та магазинів у різних районах Каїра.

      Я згадав патрульного, якому дав притулок Хасан… Вони знали, що так буде, – ті, хто наказав вивести поліцію з Каїра, – вони все прорахували наперед. Залишене без стражів правопорядку місто захлинеться власними випорожненнями, покидьками, що виповзуть із найтемніших закапелків, у яких їх раніше втримувала присутність поліції, і тоді виступи непокірних зачахнуть самі по собі. Неможливо битись за країну, коли в цей час хтось грабує твій дім.

      – Так що хотіли люди? – питаю.

      – То нашвидкуруч зібраний демонстрантами загін самооборони. Вони ходять по місту і попереджають про небезпеку, шукають грабіжників… А ще вони застерегли, щоб віднині з восьмої вечора до восьмої ранку ніхто не виходив з готелю.

      – Чому? – здивувався я, здогадуючись про відповідь.

      Хасан відвів погляд.

      – Бо в цей час такі загони патрулюватимуть Каїр, і, якщо хтось підозрілий або такий, кого можна сприйняти за підозрілого, трапиться їм на шляху… – Єгиптянин замовк.

      – Вони вчинять суд на місці, – закінчив я.

      Менеджеру це подобалося не більше, ніж мені, але він кивнув:

      – Так… І я раджу їх послухати. За відсутності поліції цим людям належить реальна влада.

      Ми піднялись назад у готель, коли Марко смикнув мене за руку.

      – Пішли на Тахрір, – запропонував флорентієць.

      – Та ти довбанувся, чувак!

      – А що тут робити?

      – Це небезпечно! – Бог тому свідок: я намагався діяти розсудливо. Не моя вина, що диявол підсилає мені надто багато зміїв-спокусників.

      – Ти помиляєшся. Зараз там багато народу. Мабуть, це найбезпечніше місце у Каїрі.

      У тому щось було. Я не думав, що серед білого дня в людному місці хтось ризикне на нас напасти. Крім того, в «Cairo Stars» закінчилася хавка, тож лишатися в готелі сенсу не було. Потрібно знайти їжу. Добути її, якщо хочете, – як у старі добрі часи.

      – Ходімо, – сказав я.

      І ми з італійцем прошмигнули на вулицю.

      Було дико і лячно. Адлі виглядала вулицею мертвого, давно покинутого міста.

* * *

      Прямуючи до площі, ми пройшли повз кілька банкоматів. Жоден з них не працював. Не просто не видавав грошей – всі до останнього були відімкненими. Правда, турбувало не це. Я мав з собою трохи готівки, як доларів, так і єгипетських фунтів, та хвилювало інше: на що цю готівку витрачати? Починаючи з 28 січня долари в Каїрі стали звичайними папірцями. Я б не пожалкував десяти баксів за великий гамбургер із беконом, сиром і овочами (два варені яйця і тост безслідно випарувалися зі шлунка), але гамбургерів ніде не було. Я став серйозно задумуватись над тим, чим набиватиму пузо решту часу в Каїрі…

      На СКАЧАТЬ