На Зеландію!. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напханим ротом, згадавши, що в багажу десь є брикет віденської кави. Азіат спантеличено дивиться мені в очі й вимагає відкрити торбу. «А що ви хочете там побачити?» – не розумію я. «Лайно, – каже він у відповідь. – Я хочу бачити лайно». При цьому його німецька значно гірша за мою. Тепер уже я спантеличено дивлюсь йому в очі. «Добре, – заспокоюється митник хвилин за п’ять, не знайшовши того, що шукав. – Жартівник… Вали собі». Я запихаю речі назад у торбу й забираюся геть, а вже в Києві розумію, що через мій напханий рот митникові, мабуть, почулось не «каффе», а «какке». Ну а «какке» німецькою означає те саме, що й у нас…

      До чого я веду? А до того, що будь-яка мандрівка – це надійний, як автомат Калашникова, генератор пригод, котрий, коли в тебе є письменницький хист, може легко «надиктувати» тобі класну книгу. Макс Кідрук уже давно зрозумів цю незаперечну істину. Нею він і бере в полон читача, розважаючи його своїми прецікавими подорожніми історіями.

      Нова Кідрукова книженція «На Зеландію!» не має хитрого й заплутаного сюжету. Зрештою, навіщо він тут потрібен? Усе просто: у пісках Сахари Макс примудряється знайти Інтернет і вичитати новину, яка не вкладається йому в голові. Якийсь Ґреґ Морґан, фермер із Нової Зеландії, він же «довбограй», як іменує його сам автор, перемігши в конкурсі місцевої радіостанції, отримує приз – подорож до України для того, щоб порозважатися з нашими красунями. Пригадую, як під час Євро-2012 двійко польських діджеїв вилетіли з роботи й ледь не спричинили міжнародний скандал, дозволивши собі в ефірі недолугі жарти про українок… А от у випадку з новозеландцями свята справедливості не відбулося. Їм усе так минулося. Тоді Макс за подачею Сергія Притули, так-так, за подачею Тернопільського Сірого, вирушає до Окленда, щоб помститись. Його шлях пролягає через революційний Каїр, де над головою свистять гумові кулі й розсікають повітря F-16, через Дамаск, де корумпованим чиновникам, крім «fuck you», і сказати нічого… Хоч, стривайте… Ось вона – ще одна пастка Кідрукових творів: їх хочеться переповідати й переповідати. Але я не буду цього робити. Читайте самі!

      І головне, пам’ятайте: світ багаторазовий, яким би дерев’яним не видався цей епітет. Двічі в одну річку не ввійдеш – отак, мабуть, буде краще. Те, що сталося з Максом у різних краях, із вами може й не трапитися. Натомість може статися щось таке, що Кідрук від заздрощів лікті кусатиме. У всякому разі, свою шляхетну соціальну місію автор виконує бездоганно: після кожної його книжки хочеться заробити купу бабла, а потім кинути роботу, купити квиток на літак і з головою поринути в цей неймовірний світ, шукаючи пригод на свою голову й виносячи з них такий дорогоцінний досвід.

      Сашко Ушкалов

* * *

      Колись я згадуватиму це з посмішкою…

Хенк Муді, письменник і засранець (персонаж Девіда Духовни у серіалі «Каліфорнікейшн»)

      Хто вдарить нас по щоці, тому ми відірвемо голову.

Микита Сергійович Хрущов, перший секретар ЦК КПРС (1953–1964), єдина людина за всю історію ООН, що гепала туфлею по столу під час засідання Генасамблеї

      Затяжний вступ про те, що ця книга мала би бути іншою

      …Ніколи не знаєш, куди заведе тебе довга дорога.

      У «Подорожі на Пуп Землі», книзі про мандрівку на острів Пасхи, я писав, що людям варто остерігатися власних бажань. Особливо тих, які озвучуються вголос. Раніше чи пізніше вони обов’язково здійсняться, стануть твердою і незаперечною реальністю – ви вже повірте, знаю, що кажу. І в цьому, в принципі, ніяких проблем. Це навіть чудово! Проблема в тому, що у Господа вельми своєрідне почуття гумору. Боженька, наче знущаючись, так викрутить обставини, подасть бажане в такій гіпертрофованій формі, що у вас губи порепаються від благань повернути все назад. Але тоді вже буде пізно.

      Для прикладу: у 2008-му, залишаючи Мехіко, я забажав літати на літаках частіше, ніж користуюся таксі. Так мені сподобалося швендяти світом. Наприкінці 2009-го, повернувшись із Бразилії, налітавши за рік добру сотню тисяч кілометрів, я благав про дві речі: перша – в найближчі кілька тижнів не бачити жодного авіалайнера, і друга – щоб перестала снитися турбулентність.

      Щось подібне сталося з моєю мандрівкою на Близький Схід і подальшою авантюрою в Новій Зеландії.

      Щоразу перед тим, як вирушити в подорож, відчуваю легкий дискомфорт. Квитки куплені, маршрут спланований, наплічник зібраний – ніби все гаразд, – але я починаю нервувати, починаю боятися, що мандрівка може вийти… нудною. Звісно, нецікавою вона не буде. Подорож не може бути прісною за визначенням: будуть якісь руїни на шляху, будуть гори, джунглі чи пустелі, буде безліч цікавих зустрічей у хостелах! Та все ж я боюсь, що під час поїздки не трапиться нічого, про що можна буде цікаво написати.

      Сподіваюсь, ви розумієте, про що йдеться. Кожен із вас хоча б раз у житті тримав у руках книгу про мандри, від якої нестримно хотілося спати, а кожна наступна сторінка видавалась важезною штангою. Звісно, багато чого залежить від оповідача. Та не всі пишуть СКАЧАТЬ