На Зеландію!. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      – Хто то був? – цікавлюсь у нього.

      – Мій друг, – відповів єгиптянин.

      – Він поліцейський?

      – Він постовий. Працював регулювальником на нашому перехресті. Хороша людина. Він не з тих, хто тероризує народ. Сьогодні навпаки – намагався допомогти пораненим, виконати свій обов’язок, але його ледь не розірвали на шматки. – Хасан зітхнув. – Каже, що демонстранти обливають бензином відділки, б’ють і палять поліційні машини, де тільки бачать. Чорна уніформа стала рівносильною смертному вироку. Перед натовпом у ній краще не показуватися. Він тепер боїться їхати додому, боїться, що його вб’ють сусіди.

      – І що твій друг тепер робитиме?

      – Я сховаю його. Нехай перебуде день-два у найдешевшій кімнаті. А потім, можливо, все заспокоїться.

      Хасан не просто прихистив товариша. Він також дав йому свій одяг, аби той не світив серед постояльців уніформою. В одному Хасан помилявся. За день-два Каїр не заспокоїться. Регулювальник лишиться в готелі надовго. Коли я покидатиму Каїр, він усе ще ховатиметься в найдешевшій кімнатці «Cairo Stars».

      О четвертій пополудні кількість демонстрантів стала надто великою. Немов вода після дощу, вони використовували всі лазівки і просочувались на центральну площу. Невдовзі поліція відступила, зрозумівши, що сльозогінний газ уже не зупинить невдоволених. Центр Каїра опинився у руках демонстрантів. Стримувати таку юрбу без застосування жорсткіших заходів було неможливо.

      Революція набирала обертів, неслась уперед, немов пущена по схилу кам’яна брила, трощачи все на своєму шляху.

      Всі, хто жив і працював у готелі, зібрались перед телевізором. Більшість єгипетських каналів заблокували. Залишили тільки провладні, котрі продовжували мовлення у звичному режимі, роблячи вигляд, наче в країні нічого екстраординарного не відбувається. На щастя, в «Cairo Stars» була супутникова антена. Хасану вдалося зловити «Аль-Джазіру».[14] Журналісти катарського каналу встановили кілька камер у різних точках єгипетської столиці, тож канал мав можливість висвітлювати й аналізувати події в режимі нон-стоп.

      Затамувавши подих, ми спостерігали, що твориться в місті. З тупим відстороненням я усвідомлював, що все, побачене сьогодні, було лише квіточками.

      На Тахрірі, центральній площі, вже зібралося кілька сотень тисяч людей. Переважно молодь. Були також жінки, літні люди. Над юрмиськом майоріли саморобні транспаранти, єгипетські прапори. Люди скандували антипрезидентські гасла, закликали Мубарака вийти і виступити перед народом. Юрба нуртувала, наче гаряча олія. Картина разюче відрізнялася від того, що відбувалося в Україні у 2004-му. Майдан Незалежності стояв. Тахрір, навпаки, – вирував, клекотав, доходячи до точки кипіння. Що мене здивувало – єгиптяни виглядали і агресивними, і щасливими водночас. Їхні обличчя світилися радісним піднесенням.

      У різних куточках столиці палали СКАЧАТЬ