Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Досифея боязко ступила на балкон і зупинилася, вражена побаченим. Балкон височів над схилом гори. Посередині виднілися правильні чотирикутники квітів, що зацвіли найрізноманітнішими кольорами. Схили гори були засаджені фруктовими деревами, але до врожаю було ще далеко. Весь простір садів прорізали численні стежини, здебільшого криві, й вони дещо псували загальну картину.

      Досифея подивилася вдалину. Там, унизу, вона вгадала високу вежу міської ратуші. До неї долинули звуки дзвона. Він відбив першу годину.

      – Ви напрочуд пунктуальна, сестро! – почула вона збоку.

      З несподіванки Досифея відсахнулася і тут побачила Митрополита Андрея.

      Він сидів у плетеному кріслі і з цікавістю дивився на гостю. Найперше кидалася у вічі велика, вже сива борода. На предстоятелі церкви не було жодних ознак, що говорили б про його стан, лише проста сутана. Ноги Шептицького були накриті картатим пледом. В руках він тримав якусь велику книгу, котру читав перед тим. Про це свідчили окуляри.

      Досифея нарешті оговталася, підійшла до Митрополита й поцілувала йому руку. Вже з перших кроків він зауважив її кульгавість й одразу перейнявся жалістю до майбутньої ігумені.

      – Ви стомилися з дороги, сестро! Сядьте біля мене!

      Митрополит Андрей показав на крісло, що стояло з іншого боку столика. Коли ж Досифея сіла навпроти нього й не могла приборкати хвилювання, Шептицький усміхнувся.

      – Не треба так хвилюватися! – заспокоїв він. – Впевнений – ви, сестро, справитесь!

      Виявляється, рішення про призначення сестри Досифеї ігуменею монастиря він прийняв уже давно, про що, власне, не забарився повідомити.

      – Я запросив вас для того, щоб познайомитися поближче, – продовжив Митрополит.

      Досифея хотіла сказати, що тремтить не від того, про що говорить предстоятель, але від самого факту їхньої зустрічі. Однак вона тільки кивнула головою.

      А Шептицький продовжував:

      – Люблю отак сидіти й милуватися садами. Їх колись запланував Клеменс Ксаверій Фесінґер. Він любив тодішній стиль бароко й навіть тут не відступив від нього. Коли був у Святому місті, то йому захотілося і тут зробити щось подібне на ватиканський Бельведер. Але сто років тому сади переробили. Хочу відновити те, що було найперше.

      Митрополит поклав книгу на столик, зверху окуляри.

      – Мені про вас говорили двоє людей, – продовжував він. – Блаженної пам’яті ігуменя Емілія і ваш парох отець Петро.

      Досифея підвела здивовані очі. Побачивши цей порух, Шептицький кивнув головою.

      – Так, ми з отцем Петром колись говорили про вас, і я похвалив його за те, що саме з його парафії вийшла така могутня віра у нашого Спасителя.

      Досифея просто не знала, що відповісти. Виявилося, що все вже вирішено без неї.

      – Скажіть мені, сестро! Але якщо ви знайдете моє запитання недоречним чи образливим, можете не відповідати мені, – говорив Шептицький. – Ваша кульгавість з СКАЧАТЬ