Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Багато? – засумнівався Олекса.

      – Хватає! І до Перетина! Я нагнав коней і таки відірвавсьи від них, але вони зараз будуть тут.

      Неначе на підтвердження його слів за стіною почувся тупіт численних коней. Олекса визирнув у вікно. Сільською дорогою неслися улани. З-поміж них миготіли поліцейські мундири. Мороз бачив, як рівний до цього часу чотирикутник уланів розсипався урізнобіч, і окремі вершники заїжджали на обійстя перетинців. Не розуміючи, що відбувається, Олекса хотів було вийти надвір подивитися, але тут у двері вдарили чимось важким, і вони повисли на одній петлі. Всередину ввалилися троє жандармів. Їхні обличчя не обіцяли нічого доброго, тим не менше Олекса обурливо запитав:

      – Що це має значити?

      Один з поліцейських, видно, старший серед них, але не настільки, щоб Мороз зміг розпізнати його звання, підскочив до нього і, зашипівши «Czemu, skurwi synu, nie mówisz po polsku?», боляче штовхнув його прикладом в груди. Отримавши такий «подарунок», Олекса відлетів до стіни. Побачивши таку картину, Данило опустився біля Мороза. А тим часом поліцейські приступили до погрому. Вони розбили прикладами кружлівку і порозкидали поламані деталі по кімнаті. Один з поляків – той, що «пригостив» Олексу, взяв у руки важку металеву трубу, що стояли приперта до стіни і, розмахнувшись, вдарив нею по бочці зі сметаною. Нічого не сталося, бо бочка була дубова і не кожен удар міг її розбити. Вдаривши ще кілька разів і не добившись свого, поліцейські вибили кришку і просто вилили сметану на підлогу. На очах Данила Грабіва виступили сльози. Олекса поки що не розумів, що відбувається, але також ледве не плакав, дивлячись на це. На довершення всього поліцейські вилили принесене перетинцями молоко, й воно розлилося по підлозі. Вона була нерівна, тому молоко зібралося там, де сиділи Олекса з Данилом.

      – Віднині будете здавати молоко польській млєчарні! – єхидно повідомив поліцейський.

      Все ще не розуміючи, що ж сталося, Олекса почув, що за дверима, де власне була читальня, відбувається те саме, але розгром іде з більшою злістю.

      Порозбивавши все, що можна було розбити, поліцейські підняли з мокрої підлоги Олексу з Данилом і, допомагаючи прикладами, вивели на двір. Проходячи через читальню «Просвіти», Олекса не повірив своїм очам. Усе, що можна було розірвати, було розірване й порозкидане по підлозі. Книжки, бережно зібрані й куплені молоддю, валялися всюди, два портрети – Шевченка та Франка – покремсані лежали на підлозі, розірвані вишиті рушники висіли на розбитих шибках вікон.

      На майдані перед фігурою вже було повно людей, причому перетинці – усі, навіть найменші діти! – лежали на землі обличчям вниз, оточені польськими поліцейськими та уланами. Олекса встиг помітити серед поляків Адама Павловського, перед тим як його штовхнули у спину і він повалився на землю. Поруч гепнувся Грабів.

      То тут, то там чувся дитячий плач.

      Наперед вийшов якийсь поліцейський у чині постерункового, якого перетинці бачили вперше.

      – Слухайте мене, свині! – голосно почав він. – СКАЧАТЬ