Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то це було ще однією пересторогою безпеки: поляки не ризикували щось робити проти Митрополита. «Пласт» вони поки що терпіли, але на Волині він ось уже другий рік під забороною.

      Позаяк Григорій Кандиба ніколи не був у «Пласті», його, звичайно, попервах дивувало, що він там робитиме поміж «новаків» і «юнаків»[7], але Мирон Ганіткевич заспокоїв його.

      – Якщо точно, то ми потрапимо на таборування старших пластунів, – говорив він. – І головне – на нас там чекає важлива зустріч.

      – Із ким зустріч? – поцікавився Василь Ваврук.

      Він, виявляється, також перебував у невіданні щодо справжньої причини їхньої поїздки.

      – І чого так далеко пертися? Це у чорта на болоті!

      – Та тому і їдемо туди, що у чорта на болоті! Менше непотрібних очей – більше безпеки!

      До залізничної зупинки, після якої довелося йти пішки, вони більше не говорили про справжню мету подорожі. До самої гори Сокіл їхали на декількох фірах і навіть на автомобілі, який невідь-яким чином опинився у цій місцевості. А вже останній відрізок дороги, особливо сам підйом на гору, довелося долати на своїх двох. На гору Сокіл до табору піднімалися вузькою кам’янистою стежкою, продовбленою у скелях декілька років тому, але перед тим як ступити на стежку, довелося замельдуватися старшому пластунові, котрий тимчасово мешкав у будці біля підніжжя. Той повідомив по телефону кудись вгору про гостей, отримав звідтам «добро» і жестом показав на стежку, мовляв, вас чекають.

      Підйом був важкий, а особливо це відчувалося з важкими плечаками[8] за спиною. Попереджені Мироном Ганіткевичем, Григорій з Василем запакували простирадла і коци. Все інше вони знайдуть на місці.

      На поляні, куди піднялися галичани, на кам’яних фундаментах стояли курені, велика світлиця, допоміжні приміщення. Дещо збоку розташувався спортивний майданчик. Стіни споруд були з лісу-кругляку; шпари між кругляком щільно закриті мохом. Дах будинків був з дерев’яного ґонту.

      На кінці стежки їх зустрів старший чоловік з акуратними вусами і борідкою. На вигляд йому було років сорок.

      – Я Іван Чмола – комендант табору, – представився він.

      – Мирон Ганіткевич! Це Василь Ваврук і Григорій Кандиба. Ми зі Львова, – відказав Ганіткевич.

      – Мені відомо про вас! Ми вам підготували курені.

      Він показав на будинки, де Григорій зауважив декількох старших чоловіків. За віком і по одягу вони аж ніяк не могли належати до перших двох категорій пластунів. Здивований побаченим, Мирон поцікавився, де ж решта пластунів, на що комендант відповів:

      – Перша зміна прибуде через тиждень. Вас до того часу тут вже не буде.

      Мирон розуміюче кивнув головою, а його супутникам залишилося здогадуватися, чого їм чекати.

      У кожному курені були подвійні причі[9] – горішні і долішні. Всезнаючий Мирон – а він єдиний з них трьох був пластуном СКАЧАТЬ