1984. Джордж Оруэлл
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 1984 - Джордж Оруэлл страница 20

Название: 1984

Автор: Джордж Оруэлл

Издательство: OMIKO

Жанр: Социальная фантастика

Серия: Зарубіжні авторські зібрання

isbn: 978-966-03-9575-6

isbn:

СКАЧАТЬ обгоріла. Ось негідники, а? Але захоплені, як ті хорти! Це їх у розвідників так натаскують – як можна краще, краще навіть, ніж у мій час. Як ви думаєте, чим їх озброїли в останній раз? Слуховими трубками, щоб підслуховувати через замкову щілину! Дочка принесла вчора додому й випробувала її на дверях нашої вітальні – каже, чутно вдвічі краще, ніж просто вухом! Звичайно, я вам скажу, це тільки іграшка. Але думкам дає правильний напрям, а?

      Тут телеекрани видали пронизливий свист. Це був сигнал стати до роботи. Усі ці троє чоловіків звелися на ноги та приєдналися до тисняви біля ліфтів, і рештки тютюну висипалися з цигарки Вінстона.

      Розділ шостий

      Вінстон писав у щоденнику:

      Це сталося три роки тому. Був темний вечір у провулку біля великого вокзалу. Вона стояла біля під’їзду під вуличним ліхтарем, що майже не освітлював. Молоде обличчя було сильно нафарбоване. Це і привернуло мою увагу – білизна обличчя, схожого на маску, яскраво-червоні губи. Партійні жінки ніколи не фарбуються. На вулиці не було більше нікого, не було телеекранів. Вона сказала: «Два долари». Я…

      Йому стало важко продовжувати. Він закрив очі й натиснув на повіки пальцями, щоб прогнати настирливе бачення. Нестерпно хотілося вилаятися – довго і на повний голос. Або вдаритися головою об стіну, стусаном перекинути стіл, запустити у вікно чорнильницею – буянням, гаміром, болем – чим завгодно – заглушити спогад, що рвав душу.

      Твій найлютіший ворог, подумав він, – це твоя нервова система. Будь-якої хвилини внутрішнє напруження може відбитися на твоїй зовнішності. Він згадав перехожого, якого зустрів на вулиці кілька тижнів тому: нічим не примітний чоловік, член Партії, років тридцяти п’яти або сорока, худий і досить високий, із портфелем. Вони були в кількох кроках один від одного, і раптом лівий бік обличчя у перехожого сіпнувся. Коли вони порівнялися, це повторилося ще раз: скороминуща судома, тик, короткий, як клацання фотографічного затвора, але, мабуть, звичний. Вінстон тоді подумав: бідоласі капут. Страшно, що людина цього, напевно, не помічала. Але найжахливіша небезпека з усіх – розмовляти уві сні. Від цього, здавалося Вінстону, ти взагалі не можеш втекти.

      Він перевів дух і став писати далі:

      Я ввійшов за нею в під’їзд, а звідти через двір у напівпідвальну кухню. Біля стіни стояло ліжко, на столі лампа з прикрученим гнітом. Жінка…

      Роздратування не минало. Йому хотілося плюнути. Згадавши жінку в напівпідвальній кухні, він згадав Кетрін, дружину. Вінстон був одружений – колись був, а може, й досі; як він знав, дружина не померла. Він ніби знову вдихнув важке, сперте повітря кухні, змішаний запах брудної білизни, клопів і дешевих парфумів – мерзенних і разом із тим спокусливих, тому що партійна жінка ніколи не користувалася парфумами, ба більше, навіть неможливо було це уявити. Бризкалися тільки проли. Для Вінстона запах парфумів був нерозривно пов’язаний із блудом.

      Це СКАЧАТЬ