Вальдшнепи. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поздоровилось. Тепер вона розуміє Карамазова й розуміє, чому він не хоче покінчити зі своєю КП(б)У.

      – Ти, будь ласка, не приписуй мені того, що я й не думав говорити, – стривоженим голосом сказав лінгвіст.

      – Ти одмовляєшся? – усміхнулась Аґлая. – Тоді я прошу пробачення: мені здалося чомусь, що ти багато відважніш самого себе.

      Товариш Вовчик широко позіхнув. Він підсвиснув своєму ловеракові й сказав:

      – Ну, добре. Постановимо, що розмову скінчено. Тепер запитання: ти сьогодні вийдеш до Дмитрія?

      – А ти дуже хочеш, щоб я вийшла?

      – Звичайно.

      – А чому тобі так хочеться, щоб я вийшла?

      – Тому, що коли й далі Дмитрій буде з таким настроєм, то з нашого полювання нічого не вийде… І потім мені дуже обридли ці фокуси.

      – Словом, ти хочеш, щоб я обов’язково вийшла?

      – Звичайно.

      – Ну, тоді я обов’язково не вийду.

      – А я тоді з тобою й говорити не схочу, – обурився Вовчик. – І взагалі я страшенно шкодую, що прогаяв стільки часу.

      Аґлая зареготала. Ах, який він смішний, цей Вовчик! Він «прогаяв стільки часу»! Хіба все його життя не є порожнє місце в світовому рухові? Відкіля це він узяв, що йому дано якось там «гаяти чи не гаяти час»?

      – Проте ти на мене не гнівайся, друже. Це я жартую, – сказала вона.

      Але Вовчик і без пробачення не ображається; він не мало чув таких компліментів хоч би від того ж Дмитрія. Вони його зовсім не обходять. Його тільки дивує, чому це «пастир» (він таки з’іронізував) не хоче йти до своєї вівці… Словом, до побачення!

      Вовчик підвівся вже і йде до паркану. Тоді з-за повітки вискакує тьотя Клава й бере його під руку. Вона запевняє лінгвіста, що й не думала підслухати його розмову, але вона ставить такі дві вимоги: перша – Вовчик дає чесне слово, що Дмитрій нічого не знає про те, як думає про нього Аґлая («моя племінниця, бачиш, з одного боку, висококультурна людина, а з другого – якась дуже необережна і одверта до безумства»).

      – Таке слово я вже дав Аґлаї, – незадоволено сказав лінгвіст.

      – А друга, – продовжувала тьотя Клава, – я тебе прошу поцілувати мене по секрету в оце праве вушко й піти зі мною до Євгенія Валентиновича. Тепер тобі нічого турбуватись: Женя вже знає, що ти сидиш з Аґлаєю, і хоче зіграти з тобою в шахи.

      Вовчик зараз не має бажання грати в шахи: йому треба піти до Дмитрія. Але він не може відмовитись, бо тьотя Клава все одно постановить на своєму і все одно йому доведеться грати в шахи. Він повертається до гамака й раптом бачить у ньому Аґлаю. Вона зараз маячить там неясною силюетою. «Що думає ця чудна дівчина?» – приходить йому в голову. Але питання цього він і не думає розв’язувати… та й прийшло воно зовсім випадково.

      Тьотя Клава, як і треба було чекати, спершу влаштувала з ним подорож у глибину абрикосового саду, й там, під пишною бузиною, притиснула його до своїх грудей. І тільки коли все було зроблено, вона взяла його під руку й, трохи похитуючись від СКАЧАТЬ