Название: Вальдшнепи
Автор: Микола Хвильовий
Издательство: OMIKO
Жанр: Зарубежная классика
Серия: Рідне
isbn: 978-966-03-9483-4
isbn:
– Але це до нашої справи, здається, не має ніякого відношення? – обережно вставив товариш Вовчик.
– Чи не боїшся ти, що нас хтось підслухає? – з’язвила Аґлая. – Тоді я буду мовчати.
– Будь ласка, – здвигнув плечима лінгвіст. – Чого мені бояться, коли я цілком радянська людина і всі це добре знають. Що я не люблю політики, так це зовсім інша справа.
– Ти, здається, не любиш і філософії?
– Це все одно.
– Ну так тоді я продовжую, бо це якраз і йде до справи. Словом, Дмитрій Карамазов і Дмитрії Карамазови прийшли до жахливої для них думки: немає виходу. Зі своєю партією рвати не можна, бо це, мовляв, зрада не тільки партії, але й тим соціальним ідеалам, що за них вони так романтично йшли на смерть; це буде, нарешті, зрада самим собі. Але й не рвати теж не можна. Словом, вони зупинились на якомусь ідіотському роздоріжжі. І от Карамазови почали філософствувати й шукати виходу із зачарованого кола. Але й тут їм не пощастило, бо вони шукали парикмахерські перпетуум мобіле: шукали такого становища, коли й вівці залишаються цілі, й вовки не почують голоду. Коротко кажучи, ці недоучки остаточно заплутались і, таким чином, прийшли до душевної кризи. Ці Карамазови забули, що вони Карамазенки, що їм бракує доброго пастиря. Вони (часто розумні й талановиті) не здібні бути оформителями й творцями нових ідеологій, бо їм бракує широкої індивідуальної ініціативи й навіть відповідних термінів, щоб утворити програму свого нового світогляду. Це запальні Діцґени, що їх використовують Маркси та Енгельси, але це не Маркси й Енгельси, Карамазов, завдяки романтичному складу своєї натури й завдяки, мабуть, революції, хоче таки розв’язувати проблеми універсального значіння, але він їх розв’язує в хаосі своєї ідеологічної кризи, в хаосі своїх недоношених уявлень про картину світу, і тому послідовно мусить прийти до розбитого корита.
– І все-таки я не розумію, до чого ти це говориш? – знову вставив товариш Вовчик.
– Зараз буде ясно, – сказала Аґлая й запалила нову папіроску.
– Отже, я говорила про Карамазова як про певний тип нашого часу. Дмитрій теж належить до цього типу. Але, як відомо, правил немає без винятків, і не всі Карамазови прийдуть до жовтого дому. Дмитрій випадково найшов собі оддушину в другорядній, на його погляд, ідеї відродження його молодої нації, і ця оддушина може спасти його. Йому тільки потрібний добрий пастир, і такого пастиря він уже відчув у мені. Я ще з ним мало розмовляла на цю тему, але вже один той факт, що я з першої зустрічі почала активно й цілком щиро підтримувати його захоплення новими ідеями, – один цей факт не міг не положити глибокого відбитку СКАЧАТЬ