Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      – Я мушу поквапитися – треба ще лишити вказівки для Горі.

      Щось поважно бурмочучи, Імхотеп поспішив геть із покою. Йому вдалося не зустрітися очима з матір’ю.

      Іса владно кивнула Генет, і та повільно випливла з покою.

      Нофрет підвелася. Вони з Ісою дивилися одна на одну. Імхотепова мати промовила:

      – То мій син лишає тебе тут? Краще б йому забрати тебе з собою.

      – Він хоче, щоб я лишилася тут.

      Голос Нофрет звучав м’яко й покірно. Стара пронизливо розсміялася:

      – Було б легше, якби тобі хотілося поїхати. А чому, до речі, тобі не хочеться? Я тебе не розумію. Що тебе тут тримає? Ти жила в містах, можливо, навіть подорожувала. Чому ти обираєш монотонне життя серед людей, яким ти – буду відверта – не подобаєшся?

      – То я вам не подобаюся?

      Іса похитала головою.

      – Ні, я б так не сказала. Я стара, та хоч зір мене й підводить, я досі бачу красу й насолоджуюся нею. Ти вродлива, Нофрет, і моїм старим очам приємно дивитися на тебе. Через твою вроду я бажаю тобі добра. Але я раджу тобі поїхати на Північ із моїм сином.

      Нофрет повторила:

      – Він хоче, щоб я лишилася.

      В покірному тоні тепер безпомилково звучала глузливість. Іса різко відказала:

      – Ти лишаєшся з якоїсь причини. Цікаво, з якої ж? Добре, але ти сама відповідатимеш за своє рішення. Та будь обережна. Думай, що робиш, і нікому не довіряй.

      Вона різко розвернулася й вийшла. Нофрет спокійно стояла. Дуже повільно губи її розпливлися в широкій котячій посмішці.

      Частина друга. Зима

      Розділ шостий. Зима: місяць перший, день четвертий

      У Ренісенб увійшло в звичку ходити у гробницю чи не щодня. Інколи там були Яхмос та Горі, часом – лише Горі, часом – нікого, але дівчина щоразу помічала, що там до неї приходили полегшення та спокій, майже такі, як бувають, коли втік від життя. Їй більше подобалося, коли там був лише Горі. Щось було в його серйозності, його беземоційному сприйнятті її візитів, що давало їй дивне відчуття задоволення. Вона сиділа в тіні біля входу в грот, зігнувши ногу в коліні і обхопивши її руками, і милувалася зеленою смугою полів, що простяглися аж до мерехтливого Нілу вдалині й ген за нього, туди, де бежева, кремова і рожева барви небокраю плавко перетікали одна в одну.

      Вперше вона прийшла сюди кілька місяців тому, раптом відчувши бажання втекти з царства жінок. Їй хотілося сталості та єдності – і вона знайшла їх тут. Бажання втекти не полишало її, але тепер це був не просто збурений надмірними хвилюванням і домашньою метушнею порив. В цьому відчувалося дещо більш визначене, якась тривога.

      Одного дня вона звірилася Горі.

      – Мені страшно…

      – Чого ти боїшся, Ренісенб? – Він уважно роздивлявся її. Дівчина на хвилину замислилася. Потім повільно додала:

      – Пам’ятаєш, ти сказав мені, що є два різновиди зла – те, що приходить ззовні, і те, що береться зсередини?

СКАЧАТЬ