Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ річ для них, але добре лагідне слово могло б усе змінити.

      – Це те, що я завжди зможу тобі дати, – запевнив Імхотеп. – І цей дім – твій дім назавжди, пам’ятай.

      – Ти дуже добрий, господарю. – Вона помовчала й додала. – Раби чекають на тебе у купальні. Вода вже готова. А коли ти помиєшся і вдягнешся, зайди до матері, вона просила.

      – А, мати. Так, так, звісно…

      Чоловік ніби раптом зніяковів. Аби приховати зніченість, він швидко сказав:

      – Звісно, я і так збирався, передай їй, що я навідаюся до неї.

* * *

      Іса, вбрана у свою найкращу лляну сукню з брижами, дивилася на сина з іншого боку покою з якоюсь сардонічною втіхою.

      – Ласкаво прошу, Імхотепе. То ти повернувся до нас – і не сам, як я чула?

      Імхотеп, випростуючись, дещо зсоромлено відповів:

      – О, то ти вже чула?

      – Звісно. Дім гуде від новин. Кажуть, дівчина вродлива й дуже молода.

      – Їй дев’ятнадцять, і так, вона гожа з лиця.

      Мати розсміялася – старече зловісне клекотіння.

      – Зрозуміло, – мовила вона. – Яким на світ показався, таким і під старість зостався.

      – Мамо, люба. Чесне слово, я не розумію, про що ти.

      Іса стримано відповіла:

      – Ти завжди був дурнем, Імхотепе.

      Той наїжачився й обурено залопотів. Хоч Імхотеп і пишався власною важливістю, матері завжди вдавалося пробити броню його самооцінки. В її присутності він завжди ніби зменшувався. Слабкий саркастичний блиск її майже невидющих очей щоразу спантеличував його. Його мати, ніде правди діти, ніколи не була надто високої думки про його здібності. І хоча він чудово знав, що його самосприйняття адекватне, а ставлення матері лишень її індивідуальна особливість без жодної ваги – та все ж, її думка завжди руйнувала його втішну самозакоханість.

      – А що такого в тому, що чоловік привіз додому наложницю?

      – Нічого такого. Більшість чоловіків – дурні.

      – І в чому ж полягає дурниця?

      – Невже ти вважаєш, що поява цієї дівчини сприятиме гармонії в цьому домі? Сатіпі та Кайт лютуватимуть, а ще й чоловіків своїх збурять.

      – А вони тут до чого? Хіба в них є право заперечувати?

      – Ні.

      Імхотеп почав розлючено крокувати сюди-туди.

      – Хіба у власному домі я не можу чинити, як вважаю за потрібне? Хіба не я утримую своїх синів та їхніх дружин? Хіба вони не зобов’язані мені хлібом, який їдять? Хіба я їм безперервно про це не нагадую?

      – Тобі надто подобається нагадувати про це, Імхотепе.

      – Але ж це правда. Всі вони залежать від мене. Всі вони!

      – І ти гадаєш, це добре?

      – Ти хочеш сказати, що це погано, коли чоловік утримує свою родину?

      Іса зітхнула.

      – Вони працюють на тебе, не забувай про це.

      – То ти хочеш, щоб я потурав їхнім лінощам? Звісно, вони працюють.

      – Вони вже зрілі СКАЧАТЬ