Мати все. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Бачити… Не бачити… Яка різниця, доню? Однаково знаю, – відповів старий.

      …Ліда вхопилася за ту думку, і вона понесла її в лабіринти власних сумнівів. Цей нещасний старий чоловік має рацію. Бачити, не бачити… Не головне! Вона знає, серцем відчуває: щось відбувається у маминій квартирі. Мама керує. Стас… допомагає? Ліда – зайва?

      – Зайва? – вразилася. – Тільки не це!

      А хитра ж. Зателефонувала матері додому. Ангеліна слухавку взяла.

      – Поїхала матінка твоя… – сказала.

      – Поїхала?! А я не знаю нічого…

      – Відрядження якесь термінове, – пробурчала нянька. – Конференція чи щось таке. Вона тепер часто їздить…

      Часто? Бути не може. Мама Платона й на день без догляду не лишала.

      – А Платон…

      – Спить та читає… Геть млявим став.

      – Чому?

      – Оце ти, Лідусю, знайшла професора! Звідки мені знати? Даю йому якесь пійло по годинах… Може, воно?…

      – Забіжу, гляну, – сказала.

      – Що ти, серденьку? Як Іветта дізнається, то нам із тобою…

      – Не дізнається!

      – Платон скаже. Ми йому рота не зашиємо.

      – Забіжу!

      – Борони Боже, Лідусю! Чого це ти казишся? Заспокойся! Мати повернеться, з нею і домовляйся.

      Ліда закінчила приймати хворих – прямим ходом до материної оселі.

      Ангеліна побачила Ліду, роздратувалася. Загородила двері круглим тілом, головою захитала.

      – Оце правду мати казала: тобі лікуватися треба, Лідусю. Цього… заспокійливого попити. Іди додому, серденько. Приляж там собі… На кушетку яку…

      – Де Платон?

      – Спить…

      – От і чудово! – Хитра. – Я до нього не піду. За тобою скучила. На кухні посидимо. Кави мені звариш. А, Ангеліно?

      Ангеліна всміхнулася – і самій несила на Ліду гримати.

      – Зварю, зварю, серденько. Ходімо. Та тільки тихо. Хай уже хлопець поспить, як життя нема.

      Ліда сиділа на кухні біля круглого стола, спостерігала за няньчиною метушнею і ніяк не могла позбавитися відчуття, що Ангеліна веде себе не так, як завжди. Мовчить. А зазвичай рота не заткнеш.

      – Як ви тут… без мене?…

      – Та все нормально. Ти краще про себе розкажи, – нянька їй.

      – Я нормально. А ви…

      – А що вариш вдома? Давай! Кажи! Чим чоловіка частуєш?

      – Їжею…

      – Та ти що, Лідусю! Від їжі чоловік їжаком стає! – розсміялася Ангеліна. – Чоловікові треба свининку запекти, рибку засмажити, та щоб скоринка хрумтіла, а під скоринкою сік зберігся.

      – Що ж, спробую якось. До речі… Пам’ятаєш, Ангеліно… Мені ще в університеті гарну кулінарну книжку подарували. Професора Похльобкіна. Вона де? У моїй кімнаті?

      Підвелася. З кухні.

      Ангеліна сполотніла. Відсунула турку з вогню.

СКАЧАТЬ