Мати все. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Так. – Вона ще думала про інше.

      – Ми живемо у віварії? – Почула голос брата.

      – Що? – Похолола. – Ти… Ти не так зрозумів…

      – Як треба розуміти?

      – Чекай… Давай я тобі розкажу…

      – Де дівся твій живіт? Ти розповісти обіцяла минулого разу, а потім зникла…

      – Ти скучав?

      – Так, але не дуже, – відповів спокійно. – Я розмовляв із тобою, коли спав.

      – Як це? Я… снилася тобі? Приходила вві сні?

      – Ні. Уві сні приходить тато і кінь. Пам’ятаєш того коня?

      – Так. А я?… Хіба не разом із тим конем? І татом?

      – Ні, – відповів Платон серйозно. – Я розмовляю з тобою, коли вдаю, що сплю.

      – Що? – Здавалося, цей день ніколи не вичерпає приголомшливих новин. – А нащо ти вдаєш, що спиш?

      – Ми всі живемо у віварії, Лідо, – спокійно сказав Платон і згорнув словник.

      Розмову закінчено. Коли брат припиняв спілкування і заглиблювався у власний світ, Іветта категорично забороняла турбувати його. Та сьогодні був особливий день.

      – Ти… Ти вивчаєш нове слово? – Лідин голос затремтів. Вона хотіла спитати про інше. Як у святого, як у блаженного, що розмовляє з Богом. Про те, що мав на увазі Платон, коли сказав: «Ми всі живемо у віварії»… Хто це – всі? Мама, Ангеліна і вони з Платоном? Чи взагалі – всі…

      Платон уже відклав книжку.

      – Ні, – відповів. – Я не вивчаю нове слово. Я ще не розібрався з цим…