Мати все. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – середньовічні актори-бурлаки… З-поміж ченців, студентів… Вони мандрували Європою, співали пісень антиклерикального, антицерковного змісту.

      Набожна Ангеліна перехрестилася, обурено зиркнула на Платона.

      – Проти Бога?! От антихристи, бодай вони всі повиздихали!

      – Давно й повиздихали. І без твоїх прокльонів, – усміхнувся Платон. – А ти слухай уважно. Вони проти Церкви були, а не проти Бога.

      – А-а-а… Те саме! – махнула рукою Ангеліна.

      – Дурна ти, Ангеліно, – спокійно відповів Платон і знов заглибився в читання.

      – Еге ж! Дурна… Ти в нас надто розумний… – забубоніла нянька. – Привчився, бач, тих ляльок дірявити, як у тирі. А матері тільки те й роби, що грошики фітькай. Снайпер, прости Господи.

      Платон підвів очі від книги, подивився на Ангеліну й сказав:

      – Мама повернулася…

      Нянька підхопилася. Сховала гумову потвору в шафку, посунула в передпокій. Двері відчиняти.

      Іветта Андріївна тільки підходила до під’їзду, та Платон ніколи не помилявся. Він відчував наближення матері, як птахи близьку грозу, і як Вербицькі не намагалися знайти тому пояснення, – його не було. Іветта поверталася додому разом із чоловіком, чи, приміром, із Лідою, та Платон констатував тільки одне: «мама повернулася» – ніби всіх інших не існувало. Довірлива Ангеліна через те Платонове ясновидіння іноді дуже дратувалася, бо як скаже: «мама повернулася», то нянька інших побачити не очікує, двері відчинить, а там, приміром, Іветта з колегами-науковцями. А як хазяйка з колегами – на Ангеліні мусить білий фартушок бути, Платонова кімната замкненою, а кава – гарячою.

      …Ангеліна відчинила двері й аж почервоніла од прикрощів. Іветта була не сама. Поряд із нею стояла паняночка рочків двадцяти. Нічого особливого. Біляве волосся до плечей, стриманий макіяж, шкіряна курточка під грудьми фінішує, суконька трикотажна до хребта приліпилася і вже надто коротенька, як для осені. Сумка така немаленька: видно, що не порожня. І сонцезахисні окуляри півобличчя затуляють. Господи! Де вона те сонце побачила?! І хоч нянька лише ковзнула поглядом по незнайомці, раптом пхикнула в кулак, бо таке дурне в голову стукнуло – що панянка на гумову ляльку чимось скидається…

      – Ангеліночко. Проводи гостю до кабінету Петра Григоровича, – безбарвним голосом наказала Іветта.

      – За хвилину… Я спочатку… – Ангеліна очами показала в бік Платонової кімнати, мовляв, затримайте гостю, а я Платонову кімнату зачиню.

      – Не треба. Проводи гостю, – у голосі Іветти забриніло роздратування.

      Ангеліні здалося, хазяйка не розчула. Кімната Платонова відімкнута! Ще не було такого, щоб у домі Вербицьких з’являлися сторонні люди і кімната лишалася незачиненою. Що це з хазяйкою?

      – Платон…

      – Виконуй, Ангеліночко!

      Панянка товклася на порозі. Спокійно спостерігала за суперечкою тіток.

      – Куди йти? – спитала Іветту.

      – Я покажу, – здалася Ангеліна, повела панянку хоромами Вербицьких СКАЧАТЬ