Мати все. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хапонув ротом повітря і за мить почув пронизливий вереск. Кричала жінка.

      – Уб’ю! Уб’ю вас усіх! Усіх! Він мій… Мій…

      Стас спробував підвестися, та не зумів. Примружився, щоб роздивитися бодай щось, і не повірив власним очам. Тхорам було вже не до нього. Тхори відбивалися від тендітної фурії з довгими чорними косами. Певно, вона напала зненацька, коли тхори зосередилися на ньому. По обличчю одного з тхорів текла кров, та фурія не зупинялася – затисла в руках туфлі на підборах, лупила тими підборами направо-наліво, і було в ній стільки незбагненої сили, що тхори й не думали оборонятися. Задки, задки… Підхопили валізу – і нема.

      Жінка опустила руки – туфлі впали на землю, нервово закусила губку, наче здивувалася. Тремтіла – войовниче збудження по венах. Обмацувала поглядом простір: хто ще хоче? Хто?! Провела рукою по чолу – та досить уже! Прибрала з лиця розпатлане волосся, ноги підломилися, і вона якось кумедно – так стільці складаються – сіла на голу землю.

      …Ліда? Стас ошелешено дивися на жінку, із якою прожив чотири непрості роки. Спробував підвестися, та лише сів. Ліда?… Його витончена, вихована, розумна, делікатна Ліда?… Звідки ця дика пристрасть і лють? Хіба вона вміє кричати? І вона тільки-но… урятувала його?… Ляпас?…

      Приголомшені несподіваною пригодою, вони сиділи на землі за метр одне від одного. Мовчали. Стас дивися на Ліду і думав, що, мабуть, треба було піти від неї, щоб побачити її такою… природною і звабною. Ліда дивилася на понівечені туфлі з поламаними підборами і не могла вгамувати нищівну лють, що сповнила тіло, знесилила його і тепер вирувала в думках, вбиваючи будь-які альтернативи, що могли забрати в неї… Стаса.

      Він дотягнувся до її руки. Торкнувся і прошепотів:

      – Ходімо додому…

      Зіпсовані туфлі лишилися посеред провулку пам’ятником Лідиній відчайдушності. Босоніж по осінній землі. Це вже не збудження, Лідо. Не лють і розпач. Ти ж лікар, зосередься! Щічки почервоніли, очі блищать… Вустам – води. Потріскалися, розтулилися, а з боку глянеш – поцілунку жадають.

      Стас скоса дивився на Ліду. Збуджувався все більше, на горлі – ніби й досі ганчірка. Варто потягтися до Ліди вустами, вріжеться в горло, перекриє кисень.

      Мовчазні, насторожені увійшли до вітальні.

      Стас завмер біля дверей, не спускав із дружини очей: несподівана нічна пригода скрутила думки у такий вузол – і мечем не розрубати. Ліда стояла посеред вітальні, гидливо оглядала брудні брюки, розірвану блузу, затуляла долонею ніс, ніби від одягу тхнуло тхорами. Здригнулася – геть усе. Руки тремтять. Де там зі звичайним ґудзиком упоратися. Не розстібаються – розлітаються.

      Він хотів допомогти. Простягнув до неї руку і раптом побачив білі краплі молока на сосках її грудей. Загарчав! Повалив на підлогу поряд із розтрощеним дитячим ліжечком. Учепився рукою у волосся, смикнув – пасмо в кулаці залишилося. Побачив розширені перелякані очі так близько, що можна й вії перерахувати. Задихнувся СКАЧАТЬ