Убивство в Месопотамії. Агата Крісті

Чтение книги онлайн.

      Там ми зустріли місіс Меркадо (вона сиділа на парапеті), а також доктора Лайднера, який схилився над рядами каміння і черепків. Серед них були якісь кам’яні штуки, які він назвав ручними млинами, товкачі, долота й кам’яні сокири, а ще безліч уламків гончарних виробів із химерними візерунками; я ніколи не бачила стільки одразу.

      – Підходьте сюди, – покликала нас місіс Меркадо. – Хіба ж це не красиво?

      Захід сонця і справді був прекрасний. Ближче до горизонту виднілася Гасанія – підсвічена сонцем, вона наче зійшла з казки, а річка Тигр, що текла між широких берегів, скидалася на міраж.

      – Хіба не прекрасно, Еріку? – спитала місіс Лайднер.

      Доктор підвів відсторонений погляд, неуважно пробурмотів: «Прекрасно, чудово» – і продовжив сортувати черепки.

      Місіс Лайднер усміхнулась і промовила:

      – Археологи дивляться лише на те, що лежить під їхніми ногами. Небо та небеса для них не існують.

      Місіс Меркадо захихотіла.

      – О, вони такі дивні, і ви про це дуже скоро дізнаєтесь, сестро, – сказала вона.

      Вона помовчала і додала:

      – Ми всі такі раді, що ви до нас приїхали. Ми так сильно непокоїлися через шановну місіс Лайднер, чи не так, Луїзо?

      – Невже? – З голосу місіс Лайднер було зрозуміло, що вона в це не вірить.

      – О, так. Їй справді було дуже погано, сестро. Різні тривоги та перепади настрою. Ви знаєте, коли мені кажуть про когось: «Це просто нерви», я завжди говорю: але що може бути гірше? Нерви – це серцевина і центр людського буття, чи не так?

      «Лицемірка», – подумала я собі.

      Місіс Лайднер сухо відповіла:

      – Що ж, вам більше не доведеться непокоїтися за мене, Маріє. Мною тепер опікуватиметься медсестра.

      – Так, звичайно, – радо погодилась я.

      – Я впевнена, тепер усе зміниться, – підтримала нас місіс Меркадо. – Ми всі відчували, що їй слід звернутися до лікаря або хоч щось зробити. Її нерви справді були розхитані, чи не так, люба Луїзо?

      – Настільки, що я, здається, діяла на нерви вам, – відповіла та. – Ми можемо поговорити про щось цікавіше, ніж мої жалюгідні нездужання?

      Тоді я зрозуміла, що місіс Лайднер належить до тих жінок, які легко створюють собі ворогів. В її крижаному тоні лунала грубість (не те що я б засуджувала її за це), від якої жовтуваті щоки місіс Меркадо аж почервоніли. Вона щось пробурмотіла, але місіс Лайднер підвелась і приєдналася до свого чоловіка на іншому краю даху. Думаю, він і не помітив її появи, аж доки вона поклала руку йому на плече. Лише тоді він швидко звів до неї очі. На його обличчі відобразилася любов і якесь палке запитання.

      Місіс Лайднер ніжно кивнула. Незабаром, рука в руці, вони подалися до дальнього парапету і нарешті разом спустилися сходами.

      – Він відданий їй, чи не так? – сказала місіс Меркадо.

      – Так, – погодилась я. – Це дуже приємно бачити.

      Вона глянула на СКАЧАТЬ