Убивство в Месопотамії. Агата Крісті

Чтение книги онлайн.

      Передмова доктора Джайлза Райлі

      Події, висвітлені в цій оповіді, відбулися близько чотирьох років тому. На мою думку, нинішні обставини вимагають надати громадськості чесний і неупереджений звіт про все, що тоді сталося. Останнім часом почали поширюватися найхимерніші та найсміховинніші чутки, буцімто поліція приховує важливі докази, та інші дурниці такого штибу. Такі спотворення реальності найчастіше з’являються в американській пресі.

      З очевидних причин було бажано, щоб ця оповідь не виходила з-під пера когось із членів експедиції, чию об’єктивність (і це цілком справедливо) могли піддати сумніву.

      Тому я запропонував міс Емі Лезерен узяти це завдання на себе. Вона, безперечно, чудово підходить на роль оповідача. Вона була професіоналом найвищого рівня, безпосереднім свідком – спостережливим, і розумним, і неупередженим, адже не мала жодного зв’язку з експедицією Піттстаунського університету до Іраку.

      Та переконати міс Лезерен виконати це завдання виявилося непростою справою. Чесно кажучи, це було чи не найскладнішим викликом у моїй професійній кар’єрі – і навіть після написання рукопису вона виявила дивне небажання віддати його мені. Прочитавши текст, я зрозумів, що таку поведінку можна частково пояснити деякими критичними зауваженнями, які вона висловила щодо моєї доньки Шейли. Я швидко владнав це непорозуміння, запевнивши міс Лезерен: оскільки сучасні діти, не вагаючись, критикують батьків аж у друкованих виданнях, то батьки тільки потішаться, коли їхні нащадки отримають свою порцію образ! Іншою причиною вагань міс Лезерен була її надзвичайно низька оцінка власного художнього стилю. Вона сподівалася, що я «виправлю граматичні помилки і все таке». Я ж, навпаки, відмовився змінювати бодай слово. На мій погляд, стиль міс Лезерен яскравий, індивідуальний та цілком доречний. Вона може назвати Еркюля Пуаро в одному абзаці «Пуаро», а в наступному – «містер Пуаро». Така варіація є цікавою і наводить на думки. Інколи міс Лезерен, так би мовити, «поводиться чемно» (зазвичай медсестри – великі шанувальниці етикету), аж раптом цікавість, яку вона виявляє до перебігу подій, стає такою по-людськи завзятою, що вона вмить забуває про свій образ поважної медсестри.

      Єдине, на що я зважився, – це написати перший розділ, але і в ньому я спирався на лист, люб’язно наданий мені подругою міс Лезерен. Він повинен бути таким собі фронтиспісом – тобто слугувати приблизним нарисом оповідача.

      Розділ перший. Фронтиспіс

      У вестибюлі багдадського готелю «Тіґріс Пелас» медична сестра закінчувала лист. З-під її чорнильної ручки стрибали рядки:

      Поклавши лист у конверт, вона адресувала його до сестри Кершо з лікарні Святого Христофора в Лондоні.

      Коли вона наділа ковпачок на ручку, до неї підійшов один зі слуг-арабів.

      – До вас прийшов доктор Лайднер.

      Сестра Лезерен обернулася. Вона побачила чоловіка середнього зросту з ледь сутулими плечима, брунатною бородою та м’яким утомленим поглядом.

      Доктор Лайднер побачив жінку років тридцяти п’яти, яка мала рівну поставу й упевнений вигляд. Перед ним було життєрадісне обличчя з трішки випуклими блакитними очима, оточене блискучим каштановим волоссям. Він подумав, що жінка має СКАЧАТЬ