Карти на стіл. Агата Крісті

Чтение книги онлайн.

      – Даруйте? – здивовано перепитав суперінтендант.

      – Повно причин недолюблювати, а не вбивати його, – відповів Деспард. – У мене не було ані найменшого бажання вбивати його, але я з превеликим задоволенням його відлупцював би. Шкода. Бо тепер уже запізно.

      – І чому ви хотіли відлупцювати Шайтану, майоре Деспард?

      – Тому що той даго так і напрошувався отримати по заслугах. У мене аж руки свербіли надавати йому.

      – То, може, ви щось про нього знали? Щось компрометувальне, маю на увазі?

      – Він занадто пишно виряджався. Його волосся було занадто довгим. Від нього постійно на милю несло парфумом.

      – А проте ви прийняли його запрошення на вечерю, – підкреслив Баттл.

      – Якби я приймав запрошення лише на ті вечері, де не маю жодних претензій до господарів, то так нікуди і не ходив би, – сухо відповів Деспард.

      – Вам подобається світське товариство, хоч ви й не схвалюєте його? – допитувався суперінтендант Баттл.

      – Подобається, але ненадовго. Мені подобається повертатися з диких країв до залитих світлом кімнат і жінок у чудовому одязі, до танців, смачної їжі та веселощів. Так-так, попервах це дарує мені задоволення. А потім уся ця штучність мені остогидіє, і я знову хочу забратися кудись геть.

      – Ваше життя, мабуть, сповнене небезпек, майоре Деспард. Усі ці подорожі найвіддаленішими куточками світу.

      Деспард знизав плечима, а тоді ледь усміхнувся.

      – Життя містера Шайтани не було сповнене небезпек. А втім, він мертвий, а я живий!

      – Можливо, він вів не таке вже й спокійне життя, як ви собі думаєте, – сказав Баттл багатозначним тоном.

      – Що ви маєте на увазі?

      – Покійний містер Шайтана любив сунути носа куди не треба, – промовив поліціянт.

      Його співрозмовник нахилився вперед.

      – Хочете сказати, що він занадто цікавився життям інших людей? Що він про щось дізнався?

      – Я лише хотів сказати, що він був чоловіком, який занадто цікавився… ем, занадто цікавився жінками.

      Майор Деспард відкинувся на своєму стільці. З його вуст зірвався веселий, але радше байдужий смішок.

      – Не думаю, що жінки могли серйозно сприймати такого пройдисвіта.

      – То хто, на вашу думку, його вбив, майоре?

      – Що ж, я знаю, що це не я. І не юна міс Мередіт. Не уявляю, щоб це могла зробити місіс Лоррімер: вона нагадує мені одну з моїх богобоязних тітоньок. Отже, залишається лікар.

      – Скажіть, будь ласка, чи вставали ви й ваші компаньйони з-за столу під час гри?

      – Я вставав двічі – уперше, щоб узяти попільничку й помішати вугілля в каміні, а вдруге – коли ходив по напої.

      – Коли це було?

      – Я не можу сказати точно. Перший раз міг бути приблизно о пів на одинадцяту, другий – десь об одинадцятій вечора. Але я не знаю напевне. Місіс Лоррімер підходила до каміна раз і щось казала Шайтані. Власне, я не чув його відповіді, але я й не дуже звертав на них увагу. Тож не можу абсолютно точно СКАЧАТЬ