Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гладких, що танцювали у скаженому ритмі диско. Їхні сідниці важко колихалися, обтягнуті еластичними синіми, рожевими, бордовими або просто чорними боді. На ногах вони мали теплі шкарпетки, іноді діряві й зовсім не елегантні, та барвисті або просто білі кеди.

      – Один, два, три, чотири! Тепер уперед, руки ось так!

      Гарна молода дівчина з білявим волоссям, заплетеним еластичною рожевою стрічкою такого ж кольору, як і її гетри, змінила вправу. Інші вторили їй. Деякі з них не відразу віднайшли правильний ритм. В однієї це взагалі не вийшло. Спробувала підлаштуватися, дивлячись на найближчу сусідку. Вираховувала потрібний ритм, а потім починала вправу з правильної лівої ноги, але з неправильної правої руки.

      «Присягаюся, відзавтра я припиню їсти». Це було єдине, що вона спромоглася сказати собі, дивлячись майже у відчаї на власне зображення в боковому дзеркалі, поділеному навпіл дерев’яним станком для балерин.

      Стефано постав перед жінкою з важким рудим волоссям, дещо задовгим носом та банькатими очима. Її безперечно не можна було назвати красунею.

      – Привіт, ти хочеш записатися?

      – Так.

      – Авжеж, тобі це може стати в нагоді.

      Вона блимнула на його все ще набрякле око і взяла з-під столу бланк. Приязною вона також не була.

      – Ім’я?

      – Стефано Манчіні.

      – Вік?

      – Сімнадцять, у липні, 21-го.

      – Вулиця?

      – Франческо Бендзяччі, 39. – Потім, випереджаючи наступне запитання, додав: – 3-2-9-27-14.

      Жінка підвела очі.

      – Телефон, ні? Для запису…

      – Ну ясно, не для того, щоб іти грати у марсіян[15].

      Банькаті очі зупинились на ньому на якусь хвильку, потім повернулися до заповнення бланка.

      – З тебе сто вісімдесят тисяч – сто за запис і вісімдесят за місяць.

      Стефано виклав гроші на столик.

      Жінка взяла їх і поклала у конверт із «блискавкою», який замкнула в першій шухлядці, а потім, приклавши штамп до просякнутої чорнилом губки, бацнула по картці. «Будокан».

      – Сплачувати на початку кожного місяця. Роздягальні – на нижньому поверсі. Зачиняємося ввечері о дев’ятій.

      Стефано поклав гаманець до кишені – тепер там була нова членська картка у боковому відділенні та на сто вісімдесят тисяч лір менше. Йому довелося попросити їх у матері; адже власних кишенькових грошей не вистачило б, аби оплатити спортзал.

      Його мати. Він згадав той вечір, коли повернувся додому після того, як Поппі з дружками побили його. Спробував дійти до своєї кімнати нечутно, але паркет у вітальні його зрадив. Дерево заскрипіло.

      – Це ти, Стефано?

      Обрис матері з’явився на порозі кабінету.

      – Так, мамо, я йду спати.

      – Ти впевнений, що добре почуваєшся?

      Матір подалася до нього.

      – Мамо, СКАЧАТЬ