Ключник світів. Наталия Уиллрайт

Чтение книги онлайн.

      – Ой, напевно, я вже звільнена! – знову вигукнула Дарина і…

      …звалилася з дивана.

      – Що це? – не зрозуміла вона. – Сон?

      За вікном були сутінки. Дарина потягнулася до свого мобільного телефону. 6:00 Ранок, ще тільки ранок.

      – Здається, я божеволію, – тихенько промовила вона.

      Голова трохи боліла, як після похмілля. Дарина сиділа біля дивана, з коробки піци, що була їй подушкою, вивалилися залишки шматків прямо на підлогу. Кіт лежав поруч, спостерігаючи за своєю господинею.

      Дарина струснула головою. Треба ж було такому наснитися. Вона залізла назад на диван, забравши кота в оберемок. Тіло знову огорнула дрімота. Разом з нею звідкись з'явилися тривога і острах.

      – Ні, – несподівано вимовила Дарина, налякавши Муську. – Треба вставати, дуже вже все реалістично. І я знову розмовляю сама із собою. Необхідно з цим закінчувати.

      Дарина підвелася з дивана, на кухні зробила кави, погодувала кота і стала збиратися на роботу. Після тривожної ночі думки огортав туман. За вікном тільки-тільки прокидалося місто. До початку робочого дня залишалося ще дві години, але в квартирі Дарина перебувати не хотіла. Дуже боялася заснути, а потім прокинутися на початку другої години дня. Тому вже близько восьмої ранку Дарина їхала убік свого офісу. Навколо пахло весною. Ранок радував своїми ніжними промінчиками сонця. Дерева вкрилися соковитими нирками з першими пелюстками квіточок. Всього тиждень тепла, а холодне, похмуре після зими місто вже ожило. Сірі хмари змінилися блакитним небом і лагідним сонцем, бруд сховався під молодою травою, а дерева розпушили свої крони, заступивши ними старі потріскані будинки.

      Дарина трохи заспокоїлася. Залишки тривожних думок захопив теплий вітерець, який прокрався крізь відкрите вікно автомобіля. Тепер їй здавався смішним ранковий стан і ранішній виїзд на роботу. Але, тим не менше, повертатися додому не хотілося. Вона під'їхала до будівлі робочого офісу. Там навколо парадного входу стояли автомобілі охоронної фірми і поліції. Дарина залишила автомобіль біля тротуару і побігла убік будівлі. Їй перегородив шлях високий чоловік у поліцейській формі.

      – Дівчина, туди не можна, – голосно промовив він.

      – Я тут працюю! – тривожно відповіла Дарина.

      – У вас є пропуск? – запитав той же чоловік.

      – Який пропуск, у нас немає таких документів. Веніамін Тихонович! – закричала Дарина своєму керівнику, який вийшов з парадного входу.

      – Веніамін Тихонович! – повторила вона.

      Керівник її побачив і махнув рукою.

      – Пропустіть, – сказала Дарина, відсунувши поліцейського убік.

      – Веніамін Тихонович! – звернулася вона до свого керівника. – Що трапилося?

      Веніамін Тихонович виглядав трохи розгубленим. Дарина вперше бачила його таким. Скуйовджене рідке волосся, пом'ятий піджак, змучений вигляд.

      – Нас намагалися СКАЧАТЬ