Ключник світів. Наталия Уиллрайт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не люблю я маніяків. Якщо виявиться, що дівчина втратила руку таким же чином, як і наша, означає, з’явився хробак якийсь в столиці, – скривився Св’ятопятов.

      – А що у тебе цікавого? Є інформація від твоїх і моїх підлеглих? – перевів розмову Поленко.

      – Ой, нічого конкретного. За відбитками нічого не знайшли. Запити в лікарні нічого не дали. У місці розриву на тканинах виявили слабкі опіки від електричного струму і залишки блакитних ниток, імовірно від трикотажного одягу. Під нігтями звичайна земля без домішок, які могли б вказати хоч на якусь певну територію. Перстень із справжнім рубіном в золотій оправі. Є гравірування на іноземній мові. До речі, маю припущення, що він антикварний. Чекаємо відповіді експертів з аукціонного дому. Валерія Анатоліївна зробила запит по історії покупок. Сподіваюсь, такі були. Якщо перстень відноситься до предметів антикваріату, тоді за кимось значився. Тоді ми зможемо знайти власника прикраси. Ось так по ниточці по ниточці спробуємо розкрити цю справу.

      Св’ятопятов зробив паузу і потер чоло.

      – Мда, не багато, – відповів Дмитро Родимович. – До речі прошу зауважити, що вбита дівчина на набережній була в синій трикотажній сукні. І їй, імовірно, від двадцяти двох до двадцяти п'яти років. Треба думати, маніяк полює за певними юними особами.

      – Такий собі мисливець за блакитними сукнями? – пирхнув полковник. – Руки то навіщо відривати? Це як мінімум не логічно.

      – Маніяки… – замислено мовив судмедексперт.

      Св’ятопятов з подивом подивився на свого друга. Поленко завжди відрізнявся стриманим характером. Бурі емоцій були йому не властиві, але в такий насичений день судмедексперт виглядав надто байдужим до всього, що відбувалося.

      – А що із загадковим відвідувачем? – знову змінив тему Дмитро Родимович.

      – Та, теж нічого. Обличчя не видно. Таких похмурих готов хоч греблю гати, зараз повилазять на пагорби біля Десятинної церкви. Будуть на стародавніх могилах духів викликати, – відповів Св’ятопятов.

      Дмитро Родимович розсміявся.

      – Мда, не густо. Можна спробувати заслати туди винних молодих бійців. Нехай прогуляються, розпитають. Раптом, хтось, щось знає, – запропонував судмедексперт.

      – Так, а що розпитувати? Чи знає хтось хлопця із сальним волоссям одягненого в чорне? У нас навіть портрета немає.

      – А черговий? Він що не може змалювати по пам'яті? – здивувався Дмитро Родимович.

      – Та хто там. Він же в іграшки грав свої, хто там що запам'ятовував! – відмахнувся Св’ятопятов.

      – Добрий ти з ними занадто, – з докором промовив Поленко, – дозволяєш байдикувати ось тобі і результат.

      Полковник глибоко зітхнув, з сумом подивившись на співрозмовника.

      Задзвонив стаціонарний телефон. Поленко потиснув руку Олександру Миколайовичу та пішов геть, залишивши полковника на самоті розбирати проблеми, що накопичилися.

      Судмедексперт СКАЧАТЬ