Намір. Любко Дереш
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Намір - Любко Дереш страница 9

Название: Намір

Автор: Любко Дереш

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-7175-6, 978-966-14-6556-4

isbn:

СКАЧАТЬ Для нього в мене кредит довіри завжди відкритий.

      – Жаль пацана. Уб’ють його нині, – вирік Слон.

      – Ти це серйозно?

      Він зітхнув.

      – Ти ж Фєдю знаєш. Буду просити, щоб у голову не бив. Усе-таки сусіди.

      8

      Ще раз того дня ми перетнулися з Курочкою в їдальні. Я цілий день лазив по школі сам, уникав знайомих. До голови пхалися дивні думки. Щеміло серце.

      Побачивши мою присутність, Курочка занервував. Мабуть, гадає, що ми з Фєдьою в одній банді, за одну ідею. Воно зрозуміло – постійно бачити мене поруч із найбільшими кретинами школи. Асоціативне мислення.

      У їдальні було людно. Я став у чергу і спостерігав, як Курочка несе два компоти і пару коржиків до столика на сонці. Там сиділа якась розфуфирена шмакодявка. Судячи з темних кіл під очима, це і була вона – жертва вчорашнього терору. Вона теж мене впізнала. Провела тягучим поглядом.

      Я взяв у буфеті тарілку салату «Дністер» і березовий сік. Пошукав очима вільне місце і з легким відчаєм побачив, що єдиний порожній столик – акурат поруч із їхнім. Сів, розвернувшись до них боком, так, щоби сонце падало просто в очі. Чудове, добре травневе сонце, як я тебе люблю.

      Курочка смикнувся здриснути, однак мала присадила його. Вони сиділи і наминали свої коржики, я потихеньку жував салат. Відчував на собі їхні погляди.

      Мені хотілося якось підбадьорити їх. Сказати щось заспокійливе. Але як тут заспокоїш: пацана після уроків будуть бити. Навряд чи Курочку втішить звістка, що Слон попросить Фєдю не копати в голову.

      Нарешті я сформулював думку. Зараз розвернуся до них і скажу: «Вибач, фраєр…» Ні, не «фраєр»… «Друг»! Точно, друг.

      «Вибач, друг. Я чув, у вас вчора були праблєми. Сьогодні… – що далі? – Сьогодні будуть ще крутіші»? Ні, не підійде. Як показати їм, що я з ними – по один бік?

      Я розвернувся до них. Гарне, тепле весняне сонце падає мені на щоку.

      – Вибач, друг… – кажу я і забуваю все, що придумав.

      – Я тобі не друг, – відрубав Курочка. Тихо, але твердо. Обидва піднялися і вийшли в темний коридор.

      Ще кілька хвилин я просидів над склянкою соку і порожньою тарілкою. Сонце, приємне сонце зігрівало мене. «Я тобі не друг». Абидна, да?

      Значить, так і повинно бути. Є моменти, коли треба приймати рішення. Є моменти, коли потрібно за ці рішення відповідати. Фєдя і Сєрий прийняли рішення і відповіли за базар. Курочка теж прийняв рішення і зараз теж буде звітувати по повній програмі. Мала теж щось та й отримала. Наприклад, досвід. Можливо, колись і їй потрібно буде приймати рішення. І відповідати, звичайно.

      Тільки я почував себе розгублено. Я більше не міг повертатися у компанію дебілів. І я не мав можливості стояти в борні разом із Курочкою і його малою. Втручатися – значить прийняти рішення, за яке потрібно відповідати.

      Це їхні війни, їхні битви.

      Почуваю себе чужим, розгубленим.

      Грію СКАЧАТЬ