Название: Намір
Автор: Любко Дереш
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-7175-6, 978-966-14-6556-4
isbn:
Або, може, все буде навіть так: я витягну сімнадцятий білет і розповім все напам’ять і без пам’яті, як нас навчили.
Або навіть і не так: я витягую якийсь там четвертий білет або двадцять другий (найстрашніший) і починаю горланити: «Не може бути! Я хотів сімнадцятий!» Кера зірветься, скаже, як ти себе поводиш, а я буду тупати ногами і верещати: «Сімнадцятий! Я сказав, СІМНАДЦЯТИЙ!»
Цікаві варіанти, особливо останній. Але він може вдатися, хіба якщо кера вийде і залишиться тільки асистент, Людмила Миколаївна. Вона людина слабка, без стрижня – не те що кера. Тим паче, наш клас Людмила Миколаївна не вчила і про мене могла тільки чути. Так що можна сфорсувати.
А з керою не вийде. Потай ми з нею на ножах уже другий рік, ще від історії з парасолями.
Усі, хто не увійшов до першої п’ятірки, вийшли з класу. П’ятеро хоробрих – я серед них – по черзі тягнули білети. Мені попався одинадцятий, де про «не» з дієсловами і без та іменник як частину мови. Я міг відповідати без підготовки – до чого це мені готуватися, цікаво? Про іменник я мав дуже нечіткі уявлення. Він асоціювався в мене з кудлатою твариною без переду і заду, яка могла часом зітхнути. Якийсь пекінес.
Без вагань я сів перед викладачками і подивився їм в очі, прямо як Кашпіровський.
– Який білет, П’яточкін?
– Одинадцятий.
Запанувала незручна мовчанка, наче між нами намічався інтим.
– «Не» з дієсловами пишеться окремо, – ляпнув я і прикусив язик: хто ж такі козирі кидає?
– Угу… Ще. І не вилуплюйся так на мене.
Знову побожна пауза, схожа до тієї, коли заходиш витягти з-під матраца «Пан плюс пані», а там бабця молиться, бо в тебе, бачте, над ліжком найліпший образ у цілій хаті.
– «Не» з дієсловами пишеться окремо, – наголосив я. Що тепер? Кинути: «Розумному досить» – і траснути дверима?
І тут воно сталося. Я побачив перед собою відповідь на білет. Побачив так виразно, що смикнувся на стільці. Це була сторінка з мого зошита відповідей. Я навіть мусив пересвідчитися, чи не дивлюся до зошита безпосередньо. Але ж ні, зошит лежав на колінах, а я продовжував бачити відповідь, як на екрані.
Тоді я пішов у рознос.
7
Клізма зіпріла. Людмила Іванівна втискалася у крісло. Був би директор, той би розплакався. Він був старенький і завжди плакав, особливо на урочистостях: «Я… Жуковський Аркадій Володимирович… (Пауза.) Директор міднобуківської середньої школи… (Плечі здригаються.) Почесний член наукового товариства імені Тараса Шевченка… СКАЧАТЬ