Название: Намір
Автор: Любко Дереш
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-7175-6, 978-966-14-6556-4
isbn:
4
Подумав-подумав я і дозволив ученим мати рацію. Справді, хай будуть синапси, нехай звучать нейронні ансамблі, я ладен повірити навіть у РНК.
Я зрозумів просту річ: наша з наукою драма в тому, що ми перебуваємо по різні боки презерватива. Вони підходять до цього ззовні. Розпилюють комусь башку, вставляють туди термометр, міряють, зважують – досліджують, одне слово. Я ж, навпаки, розглядаю всю систему ізсередини, зі всіма наслідками, а саме: спрощенням, ускладненням, підтасовуванням, перекручуванням, окозамилюванням та іншими хибами, властивими людині з нерозпиляною довбешкою.
Впевнений, нам із наукою було би про що погомоніти, якби ми зацікавилися одне одним. Взаємовигідна співпраця. Завдяки науці я міг би відкрити в собі те, що звичайно приховано від погляду, – так само, як за допомогою дзеркальця можна зиркнути на дірку в задниці.
5
З одної книжки я вичитав історію про поважного чоловіка, професора лінгвістики якогось московського інституту. Підозрюю, в професора теж були перспективи на феноменальну пам’ять. Та, на лихо, з чоловіком трапився перекос. Специфічні розлади психіки – боюся, вони мені теж можуть загрожувати, якщо не дотримуватися техніки безпеки. У професора, на додачу до всього, розвинулася ще й хвороба Альцгеймера, проте вона була тільки тлом.
Основною проблемою став свого роду розвал сприйняття. Наприклад, йому здавалося, що рукавичка – це не цілісний предмет, а грандіозне нагромадження різноманітних структур і якостей: волокон, отворів, площин, параболічних контурів, векторів натягу, тепла та поколювання. Дедалі більше подрібнення. Часом у чоловіка наступало прояснення і він знову сприймав предмети цілісними. Зате, коли хвороба налягала, професор не міг виконувати елементарних речей. Можна тільки здогадуватись, у якому страхітливому просторі опинявся цей сірома: наодинці з непізнанним, холодним і нелюдським Чимось. Треба все починати з чистої сторінки, без учителів, покладаючись виключно на власні сили і ведучи відлік від точки в собі.
Я так і не дізнався, чим скінчилася та історія. Чи живий цей поважний лінгвіст і досі, а коли живий, то як ся має? Подумки передаю привіт. З повагою, Петро.
6
Пам’ять можна описувати різними хитрими моделями. Наприклад, дехто вже заманався розводити народ на те, що спогади – у відчуттях, тобто в тілі. Тільки ж не тупо так – мовляв, якщо комусь відрізати вухо, він забуде, як звали його батька[2]. Усе те суть набагато тонші горизонти – навіть не знаю, чи звідти повертаються людські слова… а коли повертаються, то чи й далі схожі на себе?
Тому спробую проілюструвати на пальцях. Тобто – картинкою. Я помітив її, гортаючи підручники з психології. І подумав: це ж воно!
Подивишся раз – і бачиш молоду панянку. Глянеш знову – бачиш стару бабу. А що намальовано насправді?
Пригадувати, СКАЧАТЬ
2
Цікаву думку з цього приводу мають африканські людожери. Поїдаючи окремі частини тіла жертви, вони вважають, що переймають цим її досвід і силу. Але нам це з вами знати ні до чого, тому – хопа, клацніть пальцями! – все забуваємо.