Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18 - Валентин Красногоров страница 27

СКАЧАТЬ акторам.)

      ЕМІЛІЯ. (Входячи.) Робочі сцени запитують, чи треба прибирати постіль та інші декорації.

      ЛЮДОВІКО. Ні, завтра ми знову граємо «Отелло». Нехай все залишається на місці.

      ЕМІЛІЯ. Тоді я скажу, щоб вони йшли додому. (Виходить)

      ЛЮДОВІКО. Давайте поговоримо трохи про сьогоднішню виставу.

      Під час подальшого діалогу входять Емілія і Бянка, несуть з собою пакети з закускою, пляшки, тарілки та інше, що потрібно для імпровізованого фуршету. Вони розстилають скатертину і починають накривати на стіл.

      ЯГО. Може, відкладемо розмови на завтра, а зараз просто вип'ємо?

      ЛЮДОВІКО. Завтра ми обговоримо все детально, а зараз я скажу буквально два слова, так би мовити, по гарячих слідах. Все одно наші пані ще не накрили стіл.

      ЯГО. Подивіться на Віктора, адже він ледве тримається на ногах від втоми.

      ЛЮДОВІКО. Я двадцять разів говорив: поки ви репетируєте, забудьте, що Отелло звати Віктором, Дездемону – Веронікою, а Кассіо – Марком. Ви повинні весь час називати один одного тільки сценічними іменами, щоб повністю вжитися в роль і в спектакль. Це мій метод.

      ЯГО. От я й кажу: подивіться на Отелло: він ледве тримається на ногах.

      ОТЕЛЛО. Та ні, я нічого.

      ЛЮДОВІКО. Ось бачите: він у нас молодцем. До речі, Отелло, ти був сьогодні в ударі. Молодець.

      ОТЕЛЛО. (Соромливо.) Спасибі.

      ЛЮДОВІКО. Проте, як завжди, тебе захльостує темперамент. Втрачаєш контроль над собою.

      ОТЕЛЛО. Я знаю. Мене завжди заносить.

      ЯГО. Але, з іншого боку, як же Отелло може бути без темпераменту?

      ЛЮДОВІКО. Я знаю, ви з ним друзі, і ти завжди за нього заступаєшся, але зараз він у цього не потребує.

      ЯГО. Вибачте, я забув, що обговоренням у нас називається, коли говорите ви один.

      ЛЮДОВІКО. До речі, Яго, твоя гра, на жаль, поки що далека від досконалості. Взяти хоча б останню сцену. Ти повинен був нам показати страх викриття, злість за провал ретельно продуманої інтриги, сором від свого вчинку… А що ми побачили? Підстрибування і мляві вигуки? Ти явно думав про щось інше. Треба менше метушитися, більше грати внутрішньо, а не візуально.

      ЯГО. У цій сцені я не хотів тягнути ковдру на себе. Адже вся увага глядача має бути віддана ОТЕЛЛО.

      ЛЮДОВІКО. Ти не правий! Для мене головний герой цієї п'єси якраз не Отелло, а ЯГО. Згадаймо, з чого починається п'єса. З появи Отелло? Ні. З монологу Дездемони? Ні. Вона відкривається сценою ЯГО. Цю п'єсу завжди грають як трагедію Отелло, але не менш трагічний і ЯГО. Хоробрий, розумний, вірний солдат не може перенести, що його черговий раз обійшли, віддавши пост командувача негру, а посаду заступника якомусь легковажному красивому щиглику Кассіо, тому він й вигадує хитрий план, щоб убити відразу двох зайців: розпалює ревнощі Отелло до Кассіо, з тим щоб їх пересварити і погубити обох. І Яго вступає на шлях, який погубить і його дружину, і Родріго, і Отелло, і Дездемону, і його самого. Для мене це, перш за все, трагедія не ревнощів, а заздрості.

      ОТЕЛЛО. (Він, СКАЧАТЬ