Маска. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Коли Явдошка, отямившись, розплющила очі, то побачила, що лежить на високому дерев’яному ліжку, а поруч із дитиною на руках стоїть господар хати і якось дивно, немов заворожений, дивиться на сина. Вона ледве не закричала від страху, але крик завмер на вустах, бо при тьмяному світлі на обличчі без’язикого Корнила вона побачила щось схоже на усмішку. Побачивши, що жінка ожила, Корнило знову щось замукав і простягнув їй сина.

      3

      У цьому лісовому будиночку проминули перші дванадцять років життя Прокопа Марушка. Коли на другий день після його народження мати спробувала підвестися, то не змогла від великої слабкости. Вона опритомнювала і знову впадала в липучий сон, близький до забуття. Кілька днів Корнило відпоював її липовим чаєм, мовби маленьку дитину, годував із ложечки малиновим варенням, давав їсти щось густе й смердюче (як виявилося, це був борсучий смалець), запихаючи його до рота майже силою, і ним-таки натирав їй п’яти. Поступово жар спадав, їй легшало. Вже днів за п’ять Явдошка чистим, а не затуманеним поглядом побачила свою дитиночку, свою кровиночку, і ціле озеро сліз витекло з її очей. До цього вона лише відчувала свого синочка, коли господар хати прикладав його до грудей. На щастя, молоко не пропало. Мати і син вижили.

      Ще за два з половиною дні Явдошка звелася на ноги, оглянула хатину і почала прибирати занехаяну холостяцьку схованку лісового самітника. Вона ще не знала, що залишиться тут жити, лише замітала віником і крадькома дивилася на загорнуту у шмаття маленьку істоту, яка легко дихала уві сні. Вона навіть не злякалася, коли рипнули двері і за її спиною випростався той, хто надав їй притулок.

      А десь через місяць, коли ліс довкола хатини почав убиратися першим листям, чоловік, який спершу здався їй таким жахливим, до якого вона досі не могла звикнути, взяв її за руку, поставив поряд із собою і жестами зобразив щось дивне. Він показував себе, зображав її, мовби щось одягав на неї, потім показав вінець над її головою, потім над своєю. Явдошка зрозуміла, що це схоже на вінчання. Вона подивилася на Корнила здивовано і злякано.

      – Ти хочеш, щоб я стала твоєю дружиною? – здогадалася Явдошка.

      Корнило зрозумів її, закивав головою, вдячно заглянув їй у вічі. Вона здивувалася, як дивно світяться ці очі, як віддано дивляться на неї.

      – Почекай, не одразу, – сказала вона і вийшла з хати.

      В лісі вона довго йшла між деревами, йшла, стискала скроні і плакала – над своєю долею, над тим, що життя, вдосталь наглумившись із неї, послало таке чудернацьке позбавлення від мук. «А може, це й вихід?» – подумала раптом, спинившись біля двох берізок, які стояли поруч на краю лісової галявини.

      Тихим весняним вечором Явдошка підходила до батьківського обійстя. Її серце, здавалося, бухало на все село. Перед тим, як відчинити хвіртку, вона трохи постояла, дивлячись, як у вікнах рідної хати відбиваються останні сонячні промені.

      Першою СКАЧАТЬ