Маска. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зламаною ногою. Троє здорових огирів намагалися зсунути карету з місця, ладні ось-ось її перекинути. Войцицький закричав на коней і простяг руку графині.

      Готові до всього, вони побачили, як мимо промчався кінь, волочачи по землі тіло мертвого гайдука, котрий звісився зі стремені. Граф спробував спіймати коня, але той злякано шарпонувся і зник у лісі. Коня другого охоронця вони не побачили, зате далеко на дорозі помітили щось темне і безформне і зрозуміли, що то він – мертвий другий гайдук…

      Вони стояли і чекали смерти. Пістоля, який залишився від воєнної кампанії, Войцицький із собою не взяв, бо вже кілька років, з приходом Росії на ці землі, тут запанувало по-справжньому мирне життя, припинилися напади сусідів на сусідів, які траплялися в період слабкого і нестабільного правління останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Мисливські рушниці також лишилися вдома, на полюванні у Любославського він був гостем і спостерігачем. Охорону взяв радше задля престижу, вирішивши обмежитися двома гайдуками. І ось тепер він і дружина залишилися беззбройними перед грізною небезпекою.

      Шляхетська гордість не дозволяла кинутися до лісу. Пан Юзеф обійняв дружину і почув, як вона легенько здригається під його долонями, які вміли обіймати жінок і стискати зброю, але сьогодні не могли захистити вручену йому для захисту й опіки Господом Богом.

      Над лісовою дорогою стояла дивна тиша, яку порушували тільки хрипи переляканих коней, та ось і вони перейшли у спокійне пофоркування. За лісом сідало осіннє сонце, пронизуючи скісними променями крони дерев. Ось-ось воно зникне і ліс оповиє густий осінній вечір. Войцицький стріпнувся, ще раз уважно роздивився – ніде нікого…

      – Ходімо, – сказав він. – Треба звільнити коней. Може, і карета ще придатна для їзди.

      – Що це було, Юзеку? – спитала дружина. – Розбійники? Чи це той…

      Він зрозумів – той, в помаранчевій масці. «А справді…» – подумав він.

      – Так, напевне.

      – Він уб’є нас? – спитала дружина.

      – Не знаю. Зараз, напевне, ні.

      – Не зараз? А коли?

      – Не знаю.

      – Господи, Єзусе, Матка Боска, та ж там Ядзя! – раптом закричала графиня. – Там Ядзя! Чуєш, Юзеку, – Ядзя!

      Дружина благально подивилася на нього. Її лихоманило. Граф зрозумів – Ядвіга боїться, що бандити вже напали на маєток і викрали або й убили їхню донечку, їхню крихітку, кровиночку. Або оце зараз входять до палацу.

      – Заспокойся, – сказав він. – Зараз поїдемо.

      Юзеф розпріг коней, вибрав найсильнішого, якось загнуздав його, посадив дружину, сам сів позаду. Краще було б їхати окремо, але він боявся, що графиня в такому стані не впорається з конем, та й не було вуздечки й сідла, як і часу ловити гайдуцьких коней.

      До села залишалося версти зо три, од сили чотири, ситий кінь, хоча й під двома вершниками, подолав цей шлях швидко. Даремно вони хвилювалися – у селі, як і в палаці, було тихо і спокійно. Поверталися з пасовища графські корови, СКАЧАТЬ