Бот. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ натякнула Тимуру, що не проти з’їхатись. Хлопець вагався. Не те щоб він мав щось проти. Але ж, ви знаєте, це така відповідальність, і взагалі – для чого поспішати… Якогось вечора, втомившись чекати, Аліна гарненько його відтрахала і поставила ультиматум: або вони починають жити разом, або вона йде від нього. Тимур здався. Вони винайняли однокімнатну квартиру неподалік від метро «Шулявська».

      Наступні три роки все було чарівно. Просто перфектно. Поки Аліна не вирішила, що настав час переводити стосунки на наступний, найвищий рівень. Ось тут почалися проблеми. Тимур усе чудово розумів, але вперто відмовлявся освідчуватись. Не допомагали ні натяки, ні погрози розриву, ні навіть умовляння друзів. В університеті Аліна отримувала пропозиції вийти заміж з частотою 2–3 освідчення на семестр. Доля відверто познущалась, підсунувши їй недоумка, який застосовував слово «люблю» виключно до комп’ютерних ігор, важкої музики та пива «Paulaner».

      Синьоока чорнявка не здавалася, методично розхитуючи холостяцький фундамент свого хлопця. Вона діяла ненав’язливо, виважено й мудро, як діють розумні жінки. Проблема була в тому, що Тимур не був розумним чоловіком. Він був програмістом.

      Не варто описувати, скільки всього натерпілась Аліна, перш ніж Тимур капітулював. Два місяці тому, у червні, через шість з половиною років після початку офіційних стосунків, через десять років після першої зустрічі хлопець нарешті роздуплився, запропонувавши їй руку і серце. Бездарно, невигадливо і кострубато – та все ж освідчився. Аліна не нарікала. Відомо: гівнюк залишається гівнюком, навіть якщо гарно освідчиться. Цю фундаментальну істину дівчина перефразувала на свій лад: гарний хлопець залишається гарним хлопцем, навіть якщо він освідчився так, наче наклав посеред ресторану купку лайна. Весілля призначили на початок вересня.

      І ось тепер, повзучи черепашачими темпами додому, Тимур ламав голову над тим, як сказати, що все відміняється…

      У кишені завібрував мобільник. Хлопець витягнув телефон. Телефонував Пузатий.

      – Я слухаю вас, Дмитре Віталійовичу.

      – Щойно спілкувався з дівчатками з юрвідділу.

      – І як?

      – Контракт «чистий». Це не кидалово.

      У цю мить Тимур зрозумів, якою буде його відповідь Штаєрману.

      Навіть якщо Аліна виверне йому на голову каструлю з його улюбленим грибним крем-супом, він скаже «так».

      – Прекрасно.

      – По голосу чую, що ти схиляєшся до ствердної відповіді.

      – Ну, я ще не… але… так, в принципі, так.

      – Діло твоє, та я маю кілька зауважень, – розважливо проказав Дмитро Віталійович.

      – Умгу?

      – Перше: той нашмарований дженджик уже двічі дзвонив і питав, чи ти не надумав їхати. Не здивуюсь, якщо він телефонуватиме посеред ночі… Це мені не подобається. Франт занадто кіпішує і шарпається. Немов миша у пастці.

      Тимур СКАЧАТЬ