Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Біографія випадкового чуда - Таня Малярчук страница 6

СКАЧАТЬ У кімнаті стоїть гігантська м’ясорубка. Вона працює на повну потужність. Меле. Баба Ліда чує звук хрускоту людських кісток і дуже боїться, чує запах крові, крик маленьких дітей і стогін гордих чоловіків. Тоді помічає відчинену кватирку. Вилітає туди, каже собі, слава Богу, врятувалась, пронесло, тепер я вільна. Аж там, по той бік кватирки така самісінька кімната, така сама м’ясорубка, так само меле.

      Лєна так боялася цієї м’ясорубки зі снів баби Ліди, що також почала її снити. Баба Ліда заспокоювала:

      – Тобі нічого боятися. У тебе є родина, ти добре вчишся. У тебе буде по-інакшому.

      Лєна наминала її трояндове варення і підтакувала.

      – У мене самі п’ятірки, – казала вона, – з мене виростуть великі люди.

      – Ну, дивись, не забудь бабу Ліду, коли виростеш великою людиною.

      – Я не забуду! Я буду приходити!

      Із плином часу баба Ліда стала схожа на добру Бабу-Ягу. Лєна бачилася з нею раз на рік, іноді – раз на два роки. Вони завжди говорили про «високі матерії», напевно, тому, що людям, які знали лише «низькі», приємно іноді помріяти.

      А потім Лєна забула про бабу Ліду. Їм було не по дорозі. Одна ще дуже хотіла жити, інша вже нажилася і чекала чогось нового.

      2

      Бог на небі і на землі

      Десь у сьомому класі в Лєни почалися серйозні проблеми з вірою.

      Бог, якому Лєна чемно молилась кожного вечора і кожного ранку, раптом втратив над нею владу, бо якось дуже несерйозно виглядав. Лєні розповіла про нього її старенька бабця. Вона позичила його Лєні, віддала ненадовго в користування, поки Лєна знайде свого власного. Бабця навчила Лєну молитися, що вона сама робила без винятку кожного дня, до світанку і після заходу сонця. У бабці було два Боги: один висів на стіні в літній кухні (цей Лєні подобався більше), а другий – у кімнаті, де вона спала зі своїм дідом. Уранці бабця молилася другому, ввечері – першому, після того як мила ноги. Зуби бабця, до речі, ніколи не чистила. Лєна вже пізніше зрозуміла чому. В неї їх уже не було.

      Лєнина бабця ввечері мила лице і ноги, знімала робочий одяг і, у самій сорочці, довгій, аж до п’ят, худа як тріска, складала перед грудьми руки і молилася невідомою Лєні мовою. Початок завжди був однаковий і вимовлявся одним словом: «Очченашєжиєсинанебесі». Лєна сиділа на тапчані поруч, ніг не мила, бо було ліньки, і слухала. Їй подобався бабцин Бог, якого Лєна так і називала «Бабцин». Він був суворим, але справедливим. Він був усемогутнім і виглядав дуже статечно. Років мав так із шістдесят, – Лєна вважала це найкращим віком для Бога – не замолодий, бо шмаркача не слухали б, і не застарий – бо думали б, що змаразматів. Цей шістдесятирічний бабцин Бог мав довгу розкішну бороду і м’яке лице, яке, однак, могло змінюватися, залежно від того, як Лєна за день нагрішила.

      Вона часто з ним говорила. Зазвичай пропонувала якісь авантюрні угоди. Наприклад, ти мені, Боже, дай це або то, а я буду в тебе завжди вірити. Ніби Богові розходиться СКАЧАТЬ