Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Біографія випадкового чуда - Таня Малярчук страница 4
Название: Біографія випадкового чуда
Автор: Таня Малярчук
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-4224-4
isbn:
«Нещасні та нікому, крім мене, не потрібні. Такою, наприклад, була Іванка, моя тодішня найкраща подруга. Я називала її Псом, і вона не ображалась. Підозрюю, їй навіть це подобалося. Пес ледве до шостого класу навчилася читати і писати. Вона була проста і добра, погоджувалася на всі мої авантюри, йшла зі мною всюди, і, якби я сказала, ходімо на край світу, вона погодилась би. В її сім’ї, крім неї, було ще дванадцятеро людей, тому Пес проводила весь свій час на вулиці або в мене вдома. Я її годувала, розповідала їй свої небилиці, чесала її, деколи вона була моєю лялькою».
У школі вони сиділи за однією партою, і Пес завжди переписувала завдання з Лєниного зошита, примудряючись при цьому все одно робити помилки й отримувати двійки. Але оцінки їй були неважливі, й школа теж. Пес ні про що не шкодувала, бо, щоб шкодувати, треба вміти думати, а вона цього не вміла, тому була щасливою і безтурботною. Лєна, взявши відповідальність за Псову освіту на себе, переповідала їй вивчене з біології та фізики, з обох літератур – української і світової, з історії – це Лєна особливо любила, бо не відчувала жодних заборон і фантазувала скільки влізе. Лєна не вважала історію за науку і не вірила в неї. Кілька разів Пес за це поплатилася, бовкнувши на уроці щось, що почула від Лєни, і суворий учитель історії України так розлютився, що вигнав її з класу.
Тоді Пес уперше образилась на Лєну. Засумнівалася в її авторитеті. Але, оскільки не мала куди дітися, незабаром усе одно повернулась. Вона сказала:
– Лєно, ти брехло.
– А ти, Пес, дурна.
Так вони поговорили і знову стали товаришками.
Іншою упослідженою істотою в оточенні Лєни була флористка, завідувачка шкільної теплиці. Літня жінка з однією ногою, коротшою за іншу на дванадцять сантиметрів. Під час ходьби вона нагадувала корабель, який морські хвилі перевалюють із боку на бік і несуть усе далі від берега. Лєна називала її бабою Лідою.
У теплиці баби Ліди були справжні джунглі, там пахло вогкістю, теплом і озоном. При вході красувався гігантський багатометровий фікус, далі треба було продиратися крізь хащі розкішних монстер із вороже настовбурченими, посіченими, схожими на щупальця восьминогів листками. Далі рядами росли агави та волохаті кактуси, ніби припорошені снігом, і ще сотні, тисячі найрізноманітніших рослин, яких Лєна більше ніколи ніде не бачила.
Баба Ліда поливала свої ліси розчином із курячого посліду, і тому, казала вона, все так росте і буяє. Як на дріжджах. Кактуси цвіли цілорічно, монстери давали плоди, що для них, субтропічних, геть не властиво у помірному кліматі. Навіть звичайні мушкательки – пеларгонія по-науковому – виглядали в баби Ліди як екзотичні царівни.
Лєна з Псом проводили в теплиці весь післяобідній час. Вони сиділи на крихітних стільчиках під монстерами і спостерігали за тим, як росли ліси баби Ліди. Іноді в теплицю заходила шкільна директриса, товста потворна фурія з густо нафарбованими жаб’ячими губами (Лєні чомусь ніколи не щастило зустріти нормальних людей на цій посаді). СКАЧАТЬ