Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Біографія випадкового чуда - Таня Малярчук страница 10
Название: Біографія випадкового чуда
Автор: Таня Малярчук
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-4224-4
isbn:
Найчастіше Пес плакала. Іноді чоловік її заспокоював. Він говорив так:
– Плач. Сльози – це очищення. Вони вимивають із тебе непокору Господу нашому. Ти мусиш зрозуміти, що ти зла. Ти розумієш мене?
Пес кивала головою, що так, що розуміє.
Коли якось у гості до Пса приїхали мацюпуська мама і батько без руки, Псовий чоловік не впустив їх до хати. Тоді батьки написали заяву в міліцію, і наступного дня міліціонер прийшов з’ясовувати ситуацію. Він сказав Псові, що вона може піти з ним, якщо захоче. Пес відмовилася.
– У мене є інформація, – сказав міліціонер, – що ваш чоловік із вас знущається. Це правда?
– Неправда, – відповіла Пес. – Він мене не б’є.
Усе закінчилося років через три. Лєна тоді вступила до університету.
Псовий чоловік сказав їй:
– Ти неспасенна. Тепер я точно це знаю. Найбільше зло – не мати дітей. Ти безплідна. Чому ти не маєш дітей?
– Я не знаю, – відповіла Пес.
– А я знаю. Ти не маєш дітей, бо ти зла. Розумієш, про що я?
Тоді у Пса пішла кров з усіх отворів, які є в людині. Йшла без упину кілька днів, ніби хотіла втекти з цього собачого тіла. Вся хата була залита кров’ю, а Псовий чоловік у той час молився за її грішну неспасенну душу. Це побачила поштарка, яка принесла допомогу з безробіття (Пес із чоловіком жили тільки на неї), і викликала «швидку». Вона, здається, навіть ударила чоловіка табуреткою, і той розпластався на підлозі, виючи від болю так, ніби вперше його відчув.
Лікарі «швидкої» ще не бачили, щоб отак з усіх отворів хлющала кров. В обласній лікарні теж не змогли поставити діагноз, тільки затикали вуха і ніс ватними тампонами.
Через три місяці Пес оклигала.
Вони з Лєною гуляли в лікарняному парку, і Пес завжди мовчала. Між ними, хоч вони й починали дорогу разом, тепер зяяла бездонна прірва.
– А пам’ятаєш, – казала Лєна, щоб хоч щось сказати, – як ти в теплиці баби Ліди налякала директрису курячим писком, і вона перекинула на себе відро з гімном?
Пес не пам’ятала, і Лєна за це її не звинувачувала.
Пізніше вона казала, що ніхто не буває винним, хоч би що вчинив. Звинувачувати когось – це виправдовувати себе. Собі ж виправдання Лєна не знаходила. «Я, – зізнавалася вона, – мільйон разів пошкодувала, що прозвала Іванку Псом. Це моя провина, що вона живе по-собачому. Не вберегла її, хоча мала можливість. Утішає лише те, що пси – живучі тварини».
– Добре, що у вас не було дітей, – чомусь сказала Лєна Псові на прощання.
– Бо щоб мати дітей, – відповіла Пес, – треба іноді цим займатись. Розумієш, про що я?
3
Я к вона пообіцяла собі не з’їжджати з розуму
Уся справа в грошах, СКАЧАТЬ