Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Біографія випадкового чуда - Таня Малярчук страница 11
Название: Біографія випадкового чуда
Автор: Таня Малярчук
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-4224-4
isbn:
Тоді батько казав Лєні:
– Он люди в Північній Кореї навіть слова «телятина» не знають.
Вичитав це в якихось журналах. Лєна теж не дуже знала, що таке телятина, але, коли тобі кажуть, що комусь десь гірше живеться, стає легше. Слава Богу, що десь комусь гірше, бо тоді тут було би зовсім нестерпно.
– Маєте тепер незалежну Україну! – Лєна часто чула це, стоячи в чергах, і дуже обурювалась.
– Ви що, не раді? – казала вона. – Україна не була незалежною майже три століття. А тепер незалежна! Ми тішитися повинні.
– Із чого ж ти тішишся, дитино?! Що в черзі днями стоїш?
– Ну, – вже не так упевнено заперечувала Лєна, – це тільки на початку так. А потім ми всі будемо щасливі та багаті. Бо самі собі господарі.
«Господарі» відповідали Лєні коротко і ясно: «Стули пельку!» Хоча таємно плекали ті самі сподівання. Лєна уявляла собі Україну величезним пшеничним полем, поміж пшеницею де-не-де синіють волошки та червоніють польові маки, небо голубе-голубе, сонце яскраве і таке українське-українське. Дівчата у вишитих сорочках і з вінками квітів на голові, діди у гуцульських кептарях грають на дримбах, чоловіки працюють у полі, косять там чи стоять і курять, і всі щасливі та багаті. Другий пункт був особливо важливий, а перший прямо пропорційно залежав від другого і, власне, означав те саме. Усі щасливі й багаті.
Щоб якось пережити нові часи, люди почали кудись виїжджати. Хто в Польщу, хоча там, здається, не було нічого ліпшого, хто в Італію (хоча українці давно поставали італійцями, адже їли самі тільки макарони), хто в Португалію – про цю країну Лєна не знала нічого.
Її батько теж вирішив виїхати.
Вони сиділи з мамою на кухні й після смачної макаронної вечері говорили так:
– Їдь! – казала мама. – Їдь, бо поздихаємо.
– Куди я тобі поїду?! Ну, куди? – запитував батько.
– Їдь в Італію. Он Мирося з моєї роботи поїхала. Надсилає страшні гроші.
– Я що тобі, Мирося? Вона там не руками заробляє.
– А чим, по-твоєму?! Вона фотографії присилала. Живе на віллі у старих чоловіка й жінки. Доглядає за ними і все має. Все! Її годують, одягають, раз на місяць має вихідний. Зачіску собі зробила, тепер на людину схожа.
– То ти і їдь!
Мама мовчала.
– В Італію я не поїду, бо там мафія, – врешті вирішив батько.
Він постійно дивився італійський серіал «Спрут» про чесного комісара міліції, який бореться сам-один із невмирущою мафією. У тому серіалі так виглядало, що вся країна – мафія, тільки один комісар Катані – чесний. За що і поплатився головою. Його, здається, і в басейн із сірчаною кислотою кидали, і родину вистріляли, а він уперся і все. Чесний був. Тоді його теж пристрелили, і на цьому серіал закінчився.
– Я поїду в Америку, – сказав батько.
– Америку? – мама навіть не сміла СКАЧАТЬ