Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ особистими узами зі своїм правителем, а також мали відвідувати різноманітні заходи. Межі між публічним і особистим були майже стертими.

      Проте навіть з усіма цими обмеженнями окремим країнам (насамперед Франції та Іспанії) протягом XVI ст. вдалося створити державну систему територій, яка базувалася на виконанні певних функцій та на створенні ієрархії чиновників вищого рангу й радників короля.

      Ситуація в Англії

      У доволі незвичній для тогочасної Європи моделі англійської держави політична система базувалася на тонкому балансі між вимогами централізованої монархії та різноманітних інтересів. Структура й функції англійського парламенту суттєво відрізнялися від тих, що були в інших європейських країнах. Там були дві палати – Палата лордів, членство у якій передавалося у спадок, і Палата громад, до якої обирали представників різних верств населення країни. У першій засідала знать, у другій – не титуловані дворяни (джентрі) та вільні дрібні землевласники (йомени). Парламент виконував законодавчу функцію. Парламентарії згадуються у загальному праві (Common Law) – зводі законів, що базувалися на стародавньому традиційному капіталі, незалежному від монарха. Іншою особливістю англійської політичної системи є самоуправління графів, чий титул надавався шерифам благородного походження та мировим суддям, котрі не завжди були зі знатного роду, але були пов’язаними з місцевістю. Отже, за відсутності прийнятого адміністративного права, уряд у сільській місцевості мав зберігати баланс між різними соціальними структурами держави.

      Монарх і дворянство

      Якщо в Середньовіччі шляхта мала ледь не королівську владу й часто виступала проти монарха, то процес формування нової держави охарактеризувався можливістю суверена стати єдиним джерелом політичної влади та примусити інших визнати своє верховенство. Поступово король здобув монополію на використання сили через революції дворянства та аристократів і набув керівної ролі в економічній та соціальних сферах. Цієї можливості суверена було досягнуто (хоч і різними шляхами) у Франції та Польщі. У першій половині XVII ст. у Франції відбулася повна централізація влади в руках короля, що стало наслідком політико-релігійних конфліктів та суперечок між знаттю і монархом; відповідно, групи, пов’язані з адміністративним апаратом, присягнули на вірність короні. У Польщі, натомість, виборна монархія разом із прерогативою шляхти на liberum veto[8], що дозволяло будь-коли виступити проти рішення короля, спричинили формування слабкої держави, яку поступово роз’їдали анархія та дроблення територій. Приклади Франції і Польщі демонструють різні шляхи розвитку нових держав у Європі.

      Таким чином, варто зазначити чинники, які сприяли відсталості нових держав у Чинквеченто: брак легітимації династій і дворянство, що зберігало свою майже королівську могутність.

Автократія і деспотизм

      Росія

      У XVI ст. СКАЧАТЬ