Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      «Автономність політики» необов’язково означає її першість над мораллю. Лише в «корумпованих республіках» можна бути вимушеним забути про правила моралі та керувати «твердою рукою» чи до того, коли «зважуються на все заради блага держави»: у такому надзвичайному випадку «не варто звертати увагу ні на праведне, ні на неправедне, ні на милосердне, ні на жорстоке, ні на похвальне, ні на ганебне. До того ж слід зробити другорядним усе інше і за будь-яку ціну додержуватися того, що збереже життя і свободу». По суті, це є трансформацією стародавнього принципу, повтореного Цицероном: «Благо народу – це вищий закон» («Про закони», ІІІ, 3). Однак і той, хто проголосив ці норми, і той, у кого вони викликали відразу й засудження, відчували те, що лише сучасна антропологія помітила у стародавніх містах: навіть за панування демократії, яка передбачає процес звільнення від впливу Церкви, у політичному житті значення релігії було винятковим.

      Необхідність релігії

      Таким чином, на думку Макіавеллі, «релігія є необхідною річчю, аби підтримувати цивілізованість» («Міркування про першу декаду Тіта Лівія», I, 11). Звичайно, антична релігія краще годилася для того, аби бути основою для впорядкування держави, адже викликала любов та солідарність у суспільстві, тоді як «наша релігія […] змушує нас менше цінувати честь світу» і, більше того, вона змучена через «занепад», якій віддалив її від принципів, «встановлених її засновником» («Міркування про першу декаду Тіта Лівія», I, 12). Однак ці роздуми про фундаментальну роль релігії в державі не слід змішувати з нормами «національних інтересів», які зменшують статус релігії до інструменту держави: на відміну від слів Макіавеллі, у зазначеному випадку вже йдеться не про оновлення політичних інститутів, а про створення консервативного альянсу між троном і вівтарем із метою гарантувати єдність правління абсолютних монархів із дисциплінарною діяльністю Церкві за часів Контрреформації.

      Уважний читач творів Макіавеллі (попри можливу критику останнього) та французький юрист Жан Боден був змушений розмірковувати про політику під час кризи у Франції в епоху Чинквеченто. Після видатного правління Франциска І та Генріха ІІ (1519–1559), яке було грубо перервано у 1559 р., Франція – котра щойно вступила у бурхливий період громадянських війн між католиками і гугенотами – здавалася Бодену кораблем, якого море шпурляло на всі боки «з такою силою, що капітани та моряки були повністю виснаженими й знесиленими від тривалої праці». Кожен мав запропонувати свою допомогу: «Ось чому я розпочав цю бесіду про державу, будучи не в змозі зробити щось краще».

      Держава і населення

      Однак саме в ці нестерпні десятиліття країна перевірила рівень солідарності між політичними структурами та громадянами і підтримала власну індивідуальність із прогресивним відчуттям єдності, яке все відчутніше набувало національного СКАЧАТЬ