Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побачимо її в середині XIX ст. Найбільші переваги мала, звісно, легка кавалерія. У конфліктах між іспанськими мусульманами, турками і татарами європейці навчилися цінувати цей вид вершників, насамперед використовуючи їх для розвідки, порушення порядку в лавах ворога та прикриття. Невипадково те, що натхнення та назви нових кавалерійських бойових одиниць походять переважно з місць, наближених до ісламських кордонів. Наприклад, іспанські пінети (хоча сам термін має берберське походження), що брали участь також у війнах в Італії, гусари (слово походить з угорської чи турецької мов) – вихідці з Балкан, які в XIV ст. вже воювали у польських та габсбурзьких військах, і албанські страдіоти на службі Венеціанської республіки.

      Отже, кавалерія намагалася адаптуватися до застосування вогнепальної зброї під час битви, і, таким чином, приблизно наприкінці XVI ст. було розроблено техніку гарцювання: передні лінії озброєних рушницями вершників наближалися, аби стріляти в супротивника, а потім відступали, аби не наштрикнутися на піки ворожої піхоти. Цей видовищний і складний маневр вимагав довгого навчання з боку кавалеристів, але, з огляду на його слабку ефективність на полі бою, вже на початку XVII ст. він не використовувався.

Trace italienne – революція у військовій архітектурі

      Проєкт оборони

      Постійне покращання ефективності артилерії істотно вплинуло на військову архітектуру. Ще в добу Кватроченто високі, але тонкі мури середньовічних палаців і міст виявилися безсилими перед руйнівною міццю кам’яних чи металевих гарматних ядер. Рішенням було побудувати оборонні споруди нижчими, але частішими, аби вони могли краще вбирати кінетичну енергію знарядь.

      Якщо Італія демонструвала певну відсталість у плані розвитку й застосування артилерії – варто зазначити, що Макіавеллі недооцінював її роль у своєму мистецтві війни – то її інженери та архітектори були в авангарді в розробленні технологій для захисту від нових загроз. Недарма нова військова архітектура, яка розвивалася у період між XV–XVI ст., в Італії отримала назву нового укріплення, а в Європі була відомою як trace italienne – італійська зірка.

      Нахили, вали і бастіони

      До її розроблення долучилися найкращі уми епохи Відродження, серед яких були Антоніо да Сангалло (1484–1546) та Франческо ді Джорджо ді Мартіні (1439–1501) – автор «Трактату про інженерію та військове мистецтво», і, звісно, Леонардо да Вінчі (1452–1519) та Мікеланджело (1475–1564). Кастельнуово у Неаполі, замок Убальдіні у місті Сассокорваро та фортеця у Сан-Лео є прикладами перехідної фази у будівництві, під час якої архітектори й інженери намагалися посилити опір стін за допомогою нахилу; тобто товщина і нахил стін робили їх стійкішими перед ударами ядер. Нова військова архітектура досягла розквіту саме в XVI ст. завдяки створенню земляних валів і бастіонів, які визначалися не лише більшою стійкістю, а й давали змогу розмістити батареї гармат, здатних гатити по противнику. Багато міст СКАЧАТЬ