Енн із Зелених Дахів. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про себе, не варто й розповідати, – гаряче вигукнула Енн. – Якби ж ви дозволили мені розповісти, як я себе уявляю, вам би це здалося набагато цікавішим.

      – Ні, з мене досить твоїх фантазій. Дотримуйся суворих фактів. Почни з початку. Де народилася й коли?

      – Мені виповнилося одинадцять у березні, – із зітханням повідомила Енн перший факт. – Я народилася в Болінброці, це Нова Шотландія. Мого батька звали Волтер Ширлі, він був учителем у місцевій школі. Мою маму звали Берта Ширлі. Волтер і Берта – чарівно, правда? Як мене тішать ці красиві імена! Було б жахливо мати батька на ім’я, скажімо, Джедеді, так?

      – Я вважаю, що не має значення, як звуть людину, якщо тільки це порядна людина, – сказала Мерил, вирішивши, що дівчинка має почути альтернативну і, головне, правильну думку.

      – Ну, не знаю, – Енн задумливо глянула на неї. – Я одного разу прочитала в книжці, що троянда пахла б так само солодко, якби навіть називалася по-іншому. Але ніколи в це не повірю. Хіба могла б вона бути такою прекрасною, якби називалася «будяком» або «капустою». Гадаю, мій батько був би хорошою людиною, навіть з ім’ям Джедеді, проте, впевнена, це був би тяжкий хрест для нього.

      Моя мама теж вчителювала до заміжжя. Адже чоловік – це така велика відповідальність. Пані Томас казала мені, що це була пара дітей, до того ж бідних, як церковні миші. Вони оселилися в маленькому жовтому будиночку в Болінброці. Я ніколи не бачила цього будиночка, хоч уявляла тисячу разів. Наприклад, те, що біля вікна вітальні вилися в’юнки, перед ґанком ріс бузок, а під воротами – лілії. Так, не забути про муслінові фіранки на всіх вікнах, бо саме вони надають будинку вишуканого вигляду.

      Саме в такому будиночку я народилася. Пані Томас також сказала, що таких негарних немовлят вона ще ніколи не бачила: шкіра, кістки, ну ще очі. Зате мама вважала мене надзвичайно красивою. Вона ж може оцінити краще, ніж бідна прибиральниця, правда? У всякому разі, я рада, що не розчарувала Її, адже вона так недовго прожила після пологів. Всього три місяці і – померла від лихоманки. Я так часто мрію, щоб вона прожила довше й почула від мене «мама». Гадаю, це так солодко звучить «мама», правда?

      Тато помер через чотири дні після неї, теж від лихоманки. Так я стала сиротою. Усі почали сушити собі голову – так пані Томас говорила, – що зі мною робити. Розумієте, я нікому не була потрібна навіть тоді. Видно, з такою долею й народилася. Батько й мати приїхали здалеку та ще й родичів у них не було. Нарешті, пані Томас сказала, що візьме мене, хоч сама бідувала та ще й мала чоловіка-п’яницю. І таки вигодувала мене. З соски.

      Ви, часом, не знаєте, чому люди, які виросли без грудного молока, повинні бути кращими за інших? Бо коли я не слухалася, пані Томас з докором говорила, що не розуміє, як я можу бути такою поганою дівчинкою, коли вона вигодувала мене з соски…

      Пан і пані Томас переїхали з Болінброка в Мерисвіль разом зі мною й чотирма рідними дітьми. Всі вони народилися вже після мене, тож доводилося їх няньчити. А це, повинна вам сказати, нелегка справа. Я жила з ними СКАЧАТЬ