Енн із Зелених Дахів. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ви не хочете взяти мене! Я вам не потрібна, бо не хлопчик! Я мала на це очікувати. Ніхто ніколи не хотів взяти мене! Я повинна була знати, що це занадто добре для мене, щоб було насправді. Я повинна була знати, що нікому не потрібна. О, що мені робити? Я, напевно, буду вічно плакати!

      Саме так вона і вчинила: впала на стілець, що стояв біля столу, поклала руки на стіл, впала на них обличчям і відчайдушно заридала. Мерил і Метью розгублено переглянулися поверх кухонної плити. Обидвоє не знали, що сказати або зробити. Нарешті, Мерил незграбно спробувала виправити ситуацію:

      – Ну-ну, нема про що тут так плакати.

      – Нема про що? – дівчинка швидко підняла голову, показавши залите сльозами обличчя й тремтячі губи. – Ви теж плакали б, якби були сиротою, а потім приїхали в те місце, яке, як ви думали, стане вашим домом, і раптом дізналися б, що вас не хочуть залишити, тому що ви не хлопчик. О, це найтрагіч-ніша хвилина в моєму житті!

      Щось на зразок мимовільної усмішки, немов заржавілої від того, що до неї так довго не вдавалися, пом’якшило суворе обличчя Мерил.

      – Ну, не плач більше. Ми ж не збираємося негайно вигнати тебе з дому. Ти залишишся тут, поки не з’ясується, в чому справа. Як тебе звати?

      Дівчинка на мить завагалася.

      – Будь ласка, називайте мене Корделія, – сказала вона гаряче.

      – Називати тебе Корделія! Це що, твоє ім’я?

      – Ні, не зовсім, але я хотіла б називатися Корделією. Це так вишукано!

      – Не розумію, про що ти говориш. Якщо Корделія не твоє ім’я, то як тебе звати?

      – Енн Ширлі, – неохоче пробурмотіла дівчинка. – Проте, будь ласка, називайте мене Корделією. Адже вам все одно, як називати мене, якщо я залишуся тут ненадовго, правда? Енн – таке неромантичне ім’я.

      – Романтичне-неромантичне, нісенітниця! – сказала Мерил, знизавши плечима. – Енн – гарне, просте, розумне ім’я. І тобі нічого його соромитися.

      – Та ні, я не соромлюся, – пояснила Енн, – просто Корделія мені подобається більше. Я завжди уявляю, що моє ім’я Корделія, в усякому разі останніми роками. Коли я була молодшою, то уявляла, що мене звуть Джеральдина, але тепер мені більше подобається Корделія. Проте, якщо ви називатимете мене Енн, то, будь ласка, кажіть Анна, а не Енн.

      – Яке це має значення? – запитала Мерил з тією самою, немов заіржавілою, усмішкою, беручись за чайник.

      – О, велике. Анна виглядає набагато красивіше. Коли ви чуєте, як ім’я вимовляють, хіба ви не бачите його в уяві, немов надрукованим? Я бачу. І Енн виглядає жахливо, а Анна – набагато вишуканіше. Якщо ви називатимете мене Анна, а не Енн, я постараюся примиритися з тим, що ви не кличете мене Корделією.

      – Дуже добре. Тоді, Анна, а не Енн, чи не можеш ти пояснити нам, що за помилка сталася? Ми просили передати пані Спенсер, щоб вона привезла нам хлопчика. Хіба в притулку немає хлопчиків?

      – О, їх там навіть занадто багато. Але пані Спенсер чітко сказала, що ви хочете дівчинку років одинадцяти. І завідувачка запевнила, що, на її думку, я вам СКАЧАТЬ