Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Перелогова система землеробства виникла лише з впровадженням у гірському землеробстві орних знарядь – рала чи плуга. Її знали раніше селяни землеробсько-тваринницької зони і пізніше – тваринницько-землеробської. Дослідники вважають, що на Гуцульщині рало не було відоме, а дерев’яний плуг почали використовувати лише в кінці XVIII – на початку XIX ст. Це говорить про відсутність тут у давнину як орних знарядь, так і орних систем землеробства. До появи плуга та й довший час і при ньому, аж до початку XX ст., у бідних господарствах землю обробляли дерев’яною лопатою з обкованою залізом робочою частиною і сапами [8, c. 164].

      Польові матеріали свідчать, що в XIX – на початку XX ст. в Українських Карпатах чистого польового перелогу майже не було. Рідко який господар залишав частину поля на тривале природне відновлення родючості.

      Землеробські ділянки були невеликих розмірів і називались «городами» (від чого й походить місцева назва лопати «городник», «горонник»).

      У XIX ст. тут мала місце багатопільна система і вирубно-вогневе землеробство. Сівозміни виглядали таким чином: перший рік – картопля («бараболя», «мандибурка»), другий – кукурудза, третій – знову картопля, четвертий – зернові («збіжжє»). Тут часто ріллі не давали відпочити під травою, а повторно пускали в сівообіг. У кінці XIX ст. в господарствах сільських багатіїв з'являються елементи плодозмінної системи землеробства, не допускається на одному місці висів культур однієї групи протягом кількох років підряд.

      Своєрідні умови цієї території позначились і на використанні землеробської техніки, призначеної для обробітку ґрунту. Невеличкі шматки земель, трудність їх угноєння й обробітку в гірських умовах, а також нестача тяглової сили – коней і волів – були причиною того, що селяни часто замість того, щоб орати поле чи город плугом, обробляли їх мотикою («сапа», «джугас») [9, c. 156].

      Люди похилого віку с. Іспас Путильського р-ну Чернівецької обл. пам'ятали ще дерев'яні мотики із залізною оковкою робочої частини [4, c. 63]. Такі самі мотики були у селах Задубрівка цієї ж області та Дениси (Київщина). Можливо, що ці мотики є модифікацією дерев'яної мотики, яка існувала одночасно (а може, й раніше) з кам'яними і кістяними, відомої на території України ще племенам трипільської культури (кінець IV–III тис. до н. е.).

      На Гуцульщині, як і на іншій території Українських Карпат, побутували сапи з гранчастим обухом (званим також «вухом»), як і в сокири, полотном, подібним до трикутника, овальним лезом. Тут, як і в ряді районів Закарпаття, Житомирщини і Чернігівщини, робоча частина кріпилась до держака, як і в сокири, а сам держак мав назву «топорище» [3, арк. 12]. Виготовляли сапи місцеві ковалі і зайшлі ковалі – цигани, пізніше були й фабричні, звичайні і двозубі.

      Знаряддя обробітку ґрунту:1 – дерев'яний плуг, 2 – модифікований плуг, 3 – борона, 4 – мотика, 5 – лопата

      Для обробітку ґрунтів користувалися СКАЧАТЬ