Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Небезпечними для врожаїв є паводкові води, затяжні дощі або тривала посуха, яка особливо дошкуляє природною стихією на глинистих бурих гірськолісових ґрунтах. Цими ґрунтами охоплена вся площа сільськогосподарських угідь Лемківщини з передгір’я аж до верховин до висоти 1000–1200 м (вище цього рівня практично не велись сільськогосподарські роботи). Інший тип ґрунту з більшим вмістом гумусу знаходиться по долинах річок.

      Нерівномірний розподіл атмосферних опадів, низинна зона більше насичена активною температурою з достатньою чи надлишковою кількістю опадів, характерною для Українських Карпат в цілому. Південні гірські схили отримують більше сонячного тепла. Після тривалого часу активної вегетації у передгірській смузі південних схилів при соціальній детермінованості та набутті навиків окультурювання лісових площ, населення заглиблювалось у гори. Якщо на Лемківському передгір’ї поселення уже були у І тисячолітті нашої ери [7, c. 50], то гірські масиви залюднювались дещо пізніше, коли ця земля стала південно-західною околицею Київської держави, що припадає на Х ст. (документи з XIII–XIV ст. фіксують існування гірських сіл).

      Неодмінною умовою стаціонарних поселень була наявність площ, придатних для багаторазового використання, тобто орного поля, яке забезпечувало гірську сім’ю прожитковим мінімумом (поряд з тваринництвом та деякими традиційними промислами – полюванням, рибальством, збиральництвом). Непрямим підтвердженням про давність хліборобської культури мешканців досліджуваної частини Карпат, яка згодом виокремилась в історико-культурну етнографічну групу українського народу – лемків, може служити історична паралель з господарською діяльністю іншої етнографічної групи українського етносу – бойків, про спосіб життя яких є достатньо матеріалів. У господарській структурі бойків хліборобство у XIII–XIV ст. набуває рівноправного з тваринництвом соціально-економічного значення і, більше того, – викликає симбіозне явище, коли обидві основні форми господарської діяльності, органічно переплетені, створюють взаємообумовлений господарський організм. При цьому ж варто звернути увагу на ту історичну обставину, що у період раннього середньовіччя Карпати були заселені давньоруським населенням з передгір’я, що значною мірою уніфікувало спосіб життя на всьому гірському історико-культурному регіоні, внаслідок чого ми й досі знаходимо релікти традиційної народної культури з часів Київської Русі як на етнічній Бойківщині, Гуцульщині, так і Лемківщині. Таким чином, спільною господарською платформою для обох етнічних груп гірського українського населення стала традиційна культура Київської держави. Безумовно, спільність історичного походження у відповідному культурному цензі породила технологічну близькість традиційних занять. Архівні і статистичні дані пізнішого часу, XVIII–XIX ст., упевнюють нас, що хліборобство Лемківщини має глибоке коріння, основою якого була хліборобська культура Давньої Русі.

      У XIV–XVI ст. на так званому «волоському праві» було засновано багато сіл. Суцільний масив українського населення дійшов майже до Татр [7, c. 68]. Існуючі на тих землях давні і по той час усталені хліборобські традиції спричинились СКАЧАТЬ