Ключі Марії. Андрей Курков
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Ключі Марії - Андрей Курков страница 26
Название: Ключі Марії
Автор: Андрей Курков
Издательство: OMIKO
Жанр: Историческая литература
isbn:
isbn:
– Польський, той, що перший у списку!
– Ти його бачив?
– Ні, він давно живе в Греції!
На іншому кінці продзвенів сміх.
– Ти ідіот! – промовив він.
– Сам ти ідіот! – розсердився Олег. – У мене є його фотографія.
– Гаразд! Зустріньмося. Можу до тебе зайти через пів години!
– Я ще не вдома. Краще за годину, – спокійнішим голосом запропонував Бісмарк.
У підземному переході хтось грав на бандурі. Під кахельними стінами стояли місцеві бомжі. В повітрі витав запах пересмажених пампухів. Усе це підганяло Бісмарка, штовхало в спину. Він вискочив з переходу під дощ на іншому боці Майдану.
– А може, я дійсно лох? – подумав, прискорюючи крок. – Дівчинка не подарунок! І ЗНО, до того ж, провалила!
Розділ 14
Львів, травень 1941. В НКВС пригощають коньяком
Ваврик поблажливо розсміявся, нахилився й вийняв з-під столу пляшку коньяку та розлив по чарках. «Вгадав моє бажання?» – здивувався Курилас і випив чарку одним духом, не смакуючи. Полковник налив знову і сказав:
– Все ж таки ваша вузька спеціялізація дається взнаки. Ви знаєте все про хрестові походи, але про Сторічну війну, мабуть, не все. Вже є найновіші дослідження про те, що спалено було не Жанну, а чарівницю, яку видали за Орлеанську діву. Ніхто не бачив, кого страчували, бо на голові в цієї особи був ковпак. Не буду тут деталізувати, скажу лише, що в архіві Ватикану зберігся допит жителів села Домремі, де нібито народилася Жанна. Всі вони в один голос стверджували, що вона не селянка, а донька Ізабелли Баварської і Людовіка Орлеанського. Зрештою, про її королівське походження свідчив і її щит з гербом Карла Сьомого.
– Так, я читав, що сучасників вражало, як вона вправно їздила верхи, як орудувала списом.
– І це теж. Та найцікавіше, що у звітах інквізиції нема жодної згадки про її страту. Отже, історики сходяться на тому, що її під час страти підмінили. Хоча це для нас несуттєве. Вона завжди відроджується. Приносить себе сама ж таки в жертву і відроджується. Розумієте? – Полковник знову налив коньяку і запитав, примруживши очі. – Що ви про це думаєте?
Курилас уже не пив одним хилом, а смакував і розтягував задоволення.
– Вибачте, але що я повинен думати? – пробурмотів. – Я ж атеїст.
Полковник розсміявся.
– Перестаньте. Живучи в Галичині, ви не могли б бути атеїстом. Ви ж ходили до церкви.
– Нерегулярно, – боронився Курилас, нізащо не бажаючи видавати свої стосунки з опіумом для народу.
– Гаразд, це не має значення. Нас не цікавлять ваші контакти з Богом. Нас цікавить, що ви думаєте про те, що я розповів.
– Красива легенда. Мабуть, ще діонісійська. Це ж з античних часів була легенда про вічно юного Діоніса. А потім, видно, церковники пристосували її до Богородиці.
– Проблема в тому, товаришу професоре, що це не легенда, – постукав по столу пальцями полковник. – Ми цим питанням займаємося СКАЧАТЬ