Ключі Марії. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і вкладали на той диван, – вона показала на старовинну софу з високою спинкою, що закінчувалася дерев’яною панеллю з дзеркалом. – а самі зачинялися в кабінеті і до ранку базікали.

      – Класний у тебе прадід був! Мені б такого! – з запалом вимовив Олег.

      – Чому був? – здивувалася дівчинка. – Він і є. Він просто живе тепер далеко, тому не приїжджає.

      – Він що, живий? – очі Бісмарка округлилися.

      – Ну так. У Греції, на якомусь острівці. Там же островів – десять тисяч.

      – Це тобі бабуся сказала? – не без єхидства недовірливо перепитав Олег.

      – Ні, не бабуся! Дідусь!

      – О! Про дідуся ти мені ще нічого не розповіла.

      – І не буду, якщо ви мені не вірите.

      – Та вірю, вірю! Розкажи! – почав її прохати Бісмарк.

      – Я пожартувала.

      – Про що? Про те, що прадідусь живий?

      – Ні, про те, що дідусь сказав! Дідуся я не знала. Він до мого народження помер. А про прадідуся бабуся казала. Він давно в Грецію переїхав. І навіть фотографії присилав. Я зараз знайду.

      Катя схопилася зі стільця і втекла з вітальні.

      Олег простягнув руку до пачки листів, узяв декілька верхніх, підніс до очей. Усі вони були дійсно адресовані археологові, всі не розпечатані. І штемпель на місці зворотної адреси стояв однаковий, іноді трохи не чіткий.

      «Громадська організація “Інститут-архів”», – розібрав Бісмарк. І тут же почув кроки Каті. Встиг сховати листи до кишені, перш ніж дівчинка повернулася до кімнати.

      – Ось, дивіться! – вона протягнула гостю фотографію, на якій сивий бородатий дідок упевнено тримав у руках вудку, сидячи на дерев’яному човні. За човном і рибалкою виднівся берег і будиночки, що розташувалися на хвилястому пагорбі. Між білими і блакитними будиночками вистрілювали в небо рівнесенькі кипариси.

      – Нічого собі! – вирвалося у Олега. – А скільки ж йому років?

      – Сто вісім, – захоплено відповіла Катя.

      – Сто вісім? – недовірливо повторив гість. – Люди стільки не живуть!

      – Це залежить, які люди! – усміхнулася дівчинка. – Ми б без нього збанкрутували. Знаєте, скільки тут опалювання взимку коштує? Вісім тисяч у місяць.

      – А він що, вам гроші присилає?

      – Ага! – Катя кивнула.

      – А коли ж він до Греції поїхав?

      – Та років тридцять тому.

      – Тридцять років тому? – хитро усміхнувся Бісмарк. – І ти його добре пам’ятаєш? Скільки ж тобі років тоді було?

      – Ну, добре, – відмахнулася дівчина. – Не бачила я його ніколи. Але черепки він розкладав – бабця розповідала.

      – А можна я це фото на мобілку сфоткаю? Для книги? – попросив Олег.

      – Фоткайте! – Катя знизала плечима, потім підтягнула донизу свій новорічний светр.

      Олег сфотографував старого археолога на риболовлі і знову перевів погляд на дівчинку.

      – А СКАЧАТЬ