Ключі Марії. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Такі квартири Бісмарк бачив раніше тільки в старих радянських фільмах! Високі, під саму стелю двері йому відчинила дівчинка в модно порваних джинсах і в «новорічному» светрі, на якому один олень трахав іншого. На вигляд їй були років шістнадцять-сімнадцять, ну і вела вона себе теж відповідно.

      – Твій дідусь вдома? – трохи фамільярно, але доброзичливо запитав її Олег і, кинувши погляд на папірець у руці, уточнив. – Польський Георгій Георгійович?

      – Це прадідусь, – поправила його дівчинка. – Він вже давно не вдома! – на її личку засвітилася пустотлива посмішка.

      – А-а, вибач! Я розумію. Але я хотів про нього поговорити, я пишу історію української археології.

      Дівчинка ще раз усміхнулася і пропустила його в передпокій, почекала, поки він скине куртку і роззується, і провела до просторої кімнати. На стінах – картини і фотографії в рамах, під великим вікном – круглий стіл, накритий синьою скатертиною з бахромою по краю. На столі – червона кришталева ваза для квітів, листи, якісь документи.

      – Сідайте! – кивнула дівчинка на крісло. – Бабуся скоро прийде.

      – А можна з тобою поговорити? Як тебе звуть? – Олег постарався якомога привітніше заглянути в обличчя правнучці археолога.

      – Катя, – відповіла вона і сама всілася за стіл. – А про що ви хочете поговорити? Про результати ЗНО?

      – Ні, – запевнив він Катю. – Чому ти так думаєш?

      – Та зі мною всі хочуть про це поговорити. Ну, провалила я ЗНО, і що? Я ж в університет і не збиралася.

      – А куди ти збираєшся?

      – А нікуди! Хочу спочатку до дорослого життя придивитися. Може, мені в ньому взагалі не сподобається?

      – А ти прадідуся добре пам’ятаєш? – перевів Олег розмову на важливішу для нього тему.

      – Звичайно! Дуже добре!

      – Він часто в археологічні експедиції їздив?

      – Часто. І на конференції, і просто копати. Іноді цілі коробки черепків різних привозив, просто на підлозі у себе в кабінеті розкладав, потім намагався їх, як пазли, складати.

      Розмовляючи з Катею, Олег придивлявся до акуратної стопки листів праворуч від вази для квітів. Ім’я адресата було надруковане, а на місці зворотної адреси стояв відбиток синього штемпеля. Олег уже побачив, що верхній лист був адресований прадідусеві Каті, археологові Польському. Здалося дивним, що пачка старих листів, які до того ж виглядали не відкритими, просто так лежала на обідньому столі.

      – Катя, а ти можеш мені його кабінет показати?

      Дівчинка замотала головою.

      – Ключ у бабусі, СКАЧАТЬ