Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слину з рота. – Яка різниця? Я питав у тебе, хто твій батько? Я тебе взагалі зачіпав?

      І, грюкнувши дверима, вискочив у коридор, а Саша за ним.

      – Костику! Стривай! Не звертай уваги! Та стривай же!

      Не знижуючи швидкості, Костя влетів у відчинені двері чоловічого туалету. Саша загальмувала. Подумавши, сіла на підвіконня.

      По коридору йшов, обережно ступаючи, третьокурсник. Повільно повертав голову, наче шия в нього була залізна, заіржавіла. Іноді завмирав, ніби прислухався до чогось, і навіть очі його переставали рухатися, уп’явшись в одну точку. Потім він рушав знову, і так, крок за кроком, наближався до Саші на підвіконні.

      Незважаючи на по-літньому теплий і сонячний день, він був у вовняних рукавичках. Лоб його закривала широка плетена пов’язка – чи то для краси, чи то засіб од головного болю.

      – Привіт.

      Саша не очікувала, що він заговорить, і відповіла автоматично:

      – Привіт.

      – Перший курс? Кошмари? Істерики?

      Саша облизала губи.

      – Ну, загалом, так…

      – Зрозуміло, – сказав третьокурсник. – Ти в школі була відмінниця?

      – А що? – запитала Саша насупившись.

      Хлопець ступнув до неї. Зупинився, погойдуючись, потім зненацька легко підстрибнув і сів поруч на підвіконня.

      – Тобі треба підстригтися. Зробити каре. І помаду яскравішу.

      – А тобі яке діло? – образилася Саша.

      – Я твій старший товариш, можу давати поради, – хлопець усміхнувся. – Валера, – і простяг руку в рукавичці.

      Саші довелося себе присилувати, щоб простягти руку у відповідь і торкнутися чорної зваляної вовни:

      – Олександра…

      Вона перевела подих і раптом заговорила, понизивши голос, дуже швидко:

      – Валера, скажи, поясни, ти вже повинен знати: чого нас тут учать?!

      – Пояснити – значить спростити, – повідомив хлопець після паузи.

      Саша зіскочила з підвіконня.

      – Бувай.

      – Чекай! – у Валериному голосі було щось таке, що змусило її зупинитися. – Я не… викаблучуюсь. Виламуюся. Приколююся. Насміхаюся. Випендрююся. Зубоскалю. Підколупую. Я…

      Він замовк здивовано й навіть розгублено – наче його власні слова були тарганами, що розбігалися від яскравого світла.

      – Розумієш, це справді важко пояснити. Перший семестр найважчий. Просто витримай, і все. Далі буде легше з кожним роком.

      – А в мене є вибір? – гірко спитала Саша.

      Валера, усе ще сидячи на підвіконні, знизав плечима.

      – Слухай, – сказала Саша сухо, – будь ласка, заглянь у туалет і скажи хлопцеві… першокурсникові… що я його чекаю. І нехай він перестане ховатися.

* * *

      О пів на першу ночі Саша здалася. Закрила книжку, впустила її під ліжко. Заплющила очі й одразу ж заснула.

      Прокинулася від запаху тютюнового СКАЧАТЬ